Чому ведмідь зазнав поразки у середньовічній битві за популярність?
Why the bear was defeated in medieval battle for popularity?
Автор – Іванна Федорос, студентка ІІІ курсу історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка
З епохи палеоліту культ ведмедя був одним з найбільш поширених зооморфних культів в Північній півкулі. Пов’язана з ним надзвичайно багата міфологічна традиція продовжувала існувати в незліченних казках і легендах навіть в XX столітті. Саме ведмедю найчастіше приписують антропоморфні характеристики. Ведмідь – це волохатий звір, а в широкому сенсі – дика людина. Але в першу чергу ведмідь – це цар лісу і тварин, які в ньому мешкають.
У кельтських, скандинавських і слов’янських традиціях царська функція ведмедя – яка в інших культурах, мабуть, зникла порівняно рано – досить широко представлена і в епоху Середньовіччя.
Ведмідь міг вселяти середньовічній церкві тільки жах. Він не тільки володіє надзвичайною силою, він ще й жорстокий і хтивий. Крім того, зовнішнім виглядом, здатністю ходити на задніх ногах і своєю сексуальною поведінкою він нагадує людину. Як висновок, медвідь – родич людини, з яким небезпечно мати справу. Зрештою, на відміну від лева, медвідь споконвічно проживає у всіх куточках Західної Європи: люди часто бачать його, захоплюються ним, бояться його і вшановують.
У каролінзьку епоху на значній частині германо-скандинавських областей Європи він як і раніше залишається об’єктом язичницьких культів, пов’язаних з календарними святами і все ще вважається царем звірів (у Південній Європі цю роль уже перебрав лев).
З цього часу Церква починає вести проти ведмедя війну, прагнучи скинути його з трону. З VIII по XII ст. вона всіляко сприяє піднесенню лева, тварини екзотичної, а не місцевої, вихідця з писемної культури, а не з усних традицій, і вже тому – приборкуваного і передбачуваного, на відміну від ведмедя. Церква діє трьома методами: спочатку демонізує ведмедя, потім приборкує і, нарешті, висміює його.
Спираючись на Біблію, де ведмідь завжди показаний з поганою сторони, і підхоплюючи фразу святого Августина «ursus est diabolus» – «ведмідь є диявол», Отці Церкви і християнські автори каролінзької епохи відводять йому місце в бестіарії Сатани; крім того, якщо вірити їм на слово, Диявол часто приймає вигляд ведмедя, в якому приходить лякати і мучити грішників. Постійно підкреслюються вади ведмедя: жорстокість, злобність, хтивість, нечистоту, обжерливість, лінь, гнівливість.
Потім ведмедя перетворюють на ручну, а вірніше, приручену (domesticus) тварину. Тепер з ним розправляється агіографія. У Житіях святих часто розповідається про те, як божий чоловік своїм прикладом, своїми чеснотами чи своєю силою переміг і підкорив собі страшного дикого ведмедя.
Зрештою, демонізованого і приборканого ведмедя починають висміювати. Головно це відбувається після 1000 року.
Церква, хоча і налаштована вороже щодо будь-яких видовищ, пов’язаних з тваринами, більше не заперечує проти показу ведмедів. У наморднику і на ланцюгу, ведмідь бродить разом з жонглерами і фіглярами від замку до замку, з ярмарку на ярмарок, з ринку на ринок.
Колись величний звір, який викликав захоплення і наводив жах, стає цирковий тваринкою, яка танцює, проробляє трюки і розважає публіку. З XIII ст. ведмідь – уже не королівський подарунок, яким він вважався ще в каролінзьку епоху; тепер його не зустрінеш навіть в князівських звіринцях – там йому більше не місце. Тільки білі ведмеді, яких підносили в подарунок королі Данії і Норвегії, до початку Нового часу все ще зберігали деяку престижність, бо вони були curiosa (цікаві).
До речі, ведмідь рідко зустрічається в середньовічних гербах. Індекс його частотності не перевищує 5% (лева – 15%). Ведмідь головним чином використовується як фігура, що обіграє за співзвучністю ім’я власника герба.
Ось так на рубежі XII-XIII століть усе і вирішилося: лев, витіснивши ведмедя, став царем звірів не тільки в східній і південній традиціях, але і в північно-західній.
ПРИМІТКИ
* Св. Корбініан йшов до Риму, але на лісовій стежці на його коня напав ведмідь і загриз. Тоді прочанин зумів навіюванням втихомирити ведмедя і змусив його нести поклажу весь шлях до Риму. Так говорить легенда, тлумачення якої традиційно полягає в тому, що «християнство усмирило і приручило дикість язичництва і заклало фундамент цивілізації в Баварії».
** Св. Галл взяв собі за помічника ведмедя, щоб спорудити скит, який в майбутньому стане впливовим монастирем Святого Галла.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com
Редактор – Ірина Гіщинська
А також, у Facebook –
Львівський історичний клуб 