РЕАКЦІЯ РИМУ НА 28-е ПРАВИЛО IV ВСЕЛЕНСЬКОГО СОБОРУ
REACTION OF ROMA TO THE 28TH RULE OF THE IV ECUMENICAL COUNCIL
Автор – Галина ХЛАНТА, Львівський національний університет імені Івана Франка
e-mail: halyna06@ukr.net
Стаття опублікована в Збірнику матеріалів студентсько-аспірантської наукової конференції ФЕНОМЕН ЄВРОПИ: ВІД ТРАДИЦІЙНОГО ДО СУЧАСНОГО
У статті висвітлено проблеми, які стосуються реакції апостольського Риму на 28-е правило Халкідонського собору (451).
Ключові слова: Константинополь, Рим, IV Вселенський собор у Халкідоні, міжцерковні взаємини.
The article covers problems concerning the reaction of apostolic Rometo the 28th rule of the Chalcedon Council.
Key words: Constantinople, Rome, IV Chalcedony Ecumenical Council, Church Relations.
Актуальним питанням в історії Церкви ранньовізантійського періоду залишаються відносини Константинопольської кафедри та Римського престолу, які переважно вирішувалися методами політичного впливу. Перше, справді гостре протистояння Риму Старого і Нового, відбулося на IV Вселенському соборі. Проаналізувати глибинні механізми конфлікту дозволяє характеристика 28-го правила собору та з’ясування особливостей його обговорення присутніми ієрархами. Важливим аспектом діяльності зібрання ієрархів було визначення місця Константинопольського архієпископа серед інших християнський кафедр.
Станом на 451 р., коли проводився Собор, місце Константинопольської кафедри було визначено нечітко. Учасники соборних зібрань вирішили остаточно розглянути це питання, йому було присвячено окреме засідання. Перш за все, увагу було звернуто на третє правило ІІ-го Вселенського собору (381 р., Константинополь):
“Константинопольський єпископ нехай має перевагу честі після Римського єпископа, тому що це місто є новий Рим” [5, с. 224–225].
Папські представники не погодилися з таким формулюванням. По-перше, вони не мали повноважень розглядати інші питання, окрім христологічного догмату; по-друге, в третьому правилі І-го Константинопольського собору Рим вбачав політичний аспект: Константинополь як Новий Рим, столиця Східної Римської імперії. Не всі східні апостольські кафедри підтримали Константинополь у його прагненні [2, с. 203].
Наступне засідання Собору узаконило права Константинопольської кафедри. Папські легати на знак протесту залишили засідання. Однак 28-е правило Собору було прийняте, отці Собору визнали Константинопольський престол другим після Римського. Слідом “за честю” опинилися Александрійський, Антіохійський та Єрусалимський престоли.
Папа Лев І не визнавав 28-е правило Собору. Щоб змінити його думку, імператор Маркіян, а також учасники Халкідонського собору неодноразово зверталися до понтифіка з проханням затвердити канон. У праці “Діяння Вселенських Соборів” повідомляється:
“Ми доводили до твого відома, що ми декретували деякі інші заходи в інтересах миру і порядку в церковних справах і для зміцнення cтатутів церкви, знаючи, що Твоя Святість їх затвердить і схвалить… Ми підтвердили канон собору 150 отців, який гарантує кафедрі Константинополя друге місце після твоєї святої і апостольської кафедри… Ми були тієї думки, що Вселенському собору належало підтвердити імперському місту, згідно бажанню імператора, ці привілеї, переконані в тому, що, дізнавшись про це, ти будеш розглядати їх як свою (власну) справу… Тому ми благаємо тебе вшанувати наші декрети своїм схваленням. І як ми долучилися до твого декрету (про віру), так і Твоя Величність та зробить належне по відношенню до синів своїх” [6, с. 520].
У відповідь на звернення імператора, Римський папа аргументував своє невдоволення, по-перше, тим, що отці собору мали світські спонуки для вивищення Константинопольської кафедри. По-друге, це порушувало б права Александрійської та Антіохійської кафедр як апостольських і цим самим порушувалися б права честі митрополій. Врешті, посилання на 3-тє правило ІІ Вселенського собору у Константинополі, на думку понтифіка, не має жодної юридичної сили, адже цей Собор не є визнаний Римом; такі дії стали б в майбутньому поганим прикладом для інших.
Таким чином, суперечності між Римом і Константинополем не були врегульовані на IV Вселенському соборі. Лев І не затвердив 28-й канон Халкідонського собору і цим чітко визначив позицію Риму. Схід не бажав іти на поступки, відповідно стосунки між Заходом і Сходом у цьому питанні погіршувалися.
ПРИМІТКИ
1. Петр (Л’Юилье), архим. [архиеп.]. Вселенские соборы в жизни Церкви. Москва: Издательство Сретенского монастыря, 2005.
2. Карташов, Антон. Вселенские соборы. Париж: Издание Особого Комитета под председательством епископа Сильвестра, 1963.
3. Лебедев, Алексей. Вселенские Соборы IV и V веков: обзор их догматической деятельности в связи с направлениями школ Александрийской и Антиохийской. Санкт-Петербург: Издательство Олега Абышко, 2004.
4. Певницкий, Василий. “Св. Лев Великий и егопроповеди.” Труды Киевской Духовной Академии 1–2 (1871): 47–59.
5. Болотов, Василий. Лекции по истории древней Церкви. Петроград: Третья Государственная Типография, 1918, т. 4.
6. Деяния Вселенских Соборов, изданные в русском переводе при Казанской Духовной Академии. Казань: Университетская типография, 1863, т. 3.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com
Редактор – Ірина Гіщинська
А також, у Facebook –
Львівський історичний клуб 