ДО ПИТАННЯ ПРО ФОРТИФІКАЦІЇ СЛОВ’ЯНСЬКОГО ПЛІСНЕСЬКА
TO THE QUESTION OF FORTIFICATION OF SLAVIAN PLISNESK
Автор – Нестор-Миколай РИБЧИНСЬКИЙ, Львівський національний університет імені Івана Франка
e-mail: nestorryb@ukr.net
Стаття опублікована в Збірнику матеріалів студентсько-аспірантської наукової конференції ФЕНОМЕН ЄВРОПИ: ВІД ТРАДИЦІЙНОГО ДО СУЧАСНОГО
На основі археологічних досліджень у статті розглянуто конструктивні особливості валів. Проаналізовано призначення оборонних ліній Пліснеського городища відповідно до їхніх конструкцій та характеру забудови укріпленої ділянки.
Ключові слова: археологія; городища; вали; оборонні лінії; давні слов’яни.
Based on the archaeological research in the article it is considered the structural features of the bulwarks. Also it is analyzed the purpose of the defensive lines of the Plisnesko settlement according to their designs and development of the fortified site.
Key words: archeology, settlement, bulwarks, defensive lines, ancient Slavs.
В останній чверті першого тисячоліття на території українського Прикарпаття починають виникати великі за площею укріплені поселення – городища. Це пов’язано зі зміною соціально-економічних зав’язків та загрозами з боку кочових племен степу. Окремі з них досягають великих розмірів: Стільсько – 250 га; Солонсько – 18 га та ін.
Серед усіх городищ особливої уваги заслуговує Пліснесько. Це поселення знаходиться на північному сході Львівської області, неподалік села Підгірці, Бродівського району. Загалом, пам’ятка вивчають понад 200 років, однак систематичні археологічні дослідження розпочались лише у 1990 р. За цей час вдалось провести розкопки усіх оборонних ліній Пліснеська (встановлено конструкцію та продатовано), досліджено язичницький культовий центр в урочищі Оленин Парк, а також окремими фрагментами вивчено забудову слов’янського та давньоруського городищ.
Загалом на території Пліснеського городища знаходиться одна зовнішня та сім внутрішніх ліній оборони, участь у дослідженні яких ми брали у 2010–2016 рр. Кожна з них є окремим оборонним рубежем, з різними цілями захисту. Зовнішня лінія оборони знаходиться на північному краю городища. В час свого функціонування вона складалась з дерев’яно-земляної конструкції, рову та наземної прибудови до валу. Особливістю цієї лінії було те, що вона “заламувалась” кожні 12–14 метрів під кутом 145–155° [7, с. 15]. Повноцінні дослідження цієї ділянки городища проводились у 1990 році. Тоді було встановлено, що лінія складалась з дерев’яного частоколу, із зовнішнього боку підсиленого валом-відкосом [8, с. 12]. Варто зазначити, що за класифікацією Любомира Михайлини така конструкція відноситься до першого типуоборонних ліній [3, с. 61]. Окрім цього, така система зовнішньої лінії притаманна для всіх великих городищ українського Прикарпаття: Стільська; Галича; Ганачівки; Ревного-ІІ та ін. На описаних “зламах” під час досліджень вдалось виявити рештки наземної прибудови до валу [8, с. 15], що дозволяє припустити що вона призначалась для обстрілів з флангів. Важливим питанням залишається датування цієї лінії оборони. Верхня межа функціонування припадає на кінець Х ст. На це вказує курганний могильник, що перекриває вал. На основі отриманих даних (зразків кераміки отриманих in situ) можна припустити, що побудова припадає на початок Х ст. [8, с. 17].
З огляду на характер оборонної конструкції та її розміщення (фактично оточує колом усе городище) можна припустити, що вона споруджувалась для того, щоб обмежити доступ до джерел, а також для тимчасового стримування ворога (для того, щоб оборонці наступних валів мали більше часу на підготовку до бою) і не була розрахована на довготривалий опір ворогу.
Не менш цікавими є і внутрішні оборонні лінії. Лінія захисту № 7 (вал № 1) оточує ур. Оленин Парк, де з кін. VII ст. існувало язичницьке капище, а з Х ст. – язичницький культовий комплекс. Перші дослідження оборонних споруд тут провів Іван Старчук у 1949 р., а продовжив вивчення цього валу Михайло Филипчук у 1993 р. Нові дослідження оборонних ліній на цій ділянці городища проводились у 2010 р. Вдалось з’ясувати, що на слов’янському етапі існування городища тут знаходились дві різночасові оборонні конструкції. Спершу – доволі примітивний насип валу з прибудовою, а після перебудови – дворівнева система дерев’яно-земляних укріплень з кам’яними бійницями, кам’яна крепіда на гребені земляного насипу. З південного боку цієї ділянки знаходились доволі примітивні дерев’яно-земляні укріплення [12, с. 45]. Отже, ця ділянка городища була досить добре укріпленою.Це пов’язано з тим, що тут знаходився культовий язичний центр, що був духовним та політичним центром городища та навколишніх територій.
Лінія захисту № 6 (див. фото внизу – ред.) (вали № 2 і № 3) вперше досліджувалась І. Старчуком у 1946 р. і, на його думку, вали мали лише один етап побудови [5, с. 80; 6, с. 33]. Однак, розкопки 2000 р. виявили два будівельні горизонти – слов’янський (Х ст.) та давньоруський. У слов’янський час вони складались з кам’яної стіни-крепіди та стін зрубної конструкції [7, с. 16]. Варто наголосити на тому, що у давньоруський час ці вали були суттєво перебудовані, того про слов’янський період існування можна говорити тільки на основі окремих збережених фрагментів, що дозволяють припусти, що її завданням була оборона найважливіших елементів городища (громадських споруд?), однак для остаточних висновків потрібно провести широкі дослідження цієї укріпленої ділянки.
П’ята лінія захисту (див.фото внизу) (вал № 4) існувала виключно протягом слов’янського періоду, однак мала два етапи побудови. Перший припадає на ІХ ст. (вал та наземна прибудова). Під час другого етапу відбувається значна зміна у конструкції валу. Зокрема відбувається нарощування валу, на вершині якого були спорудженні дерев’яні конструкції на зразок заборол [13, с. 33–37].
На основі отриманих даних можна встановити, що вал перестає функціонувати наприкінці Х ст. Зараз доволі важко визначити, які оборонні завдання мала виконувати ця лінія оборони, так як забудова городища за нею потребує детальніших досліджень.
Лінія оборони № 4 (вал № 5) є найкраще вивченою фортифікацією Пліснеського городища (археологічні дослідження проводились з 2007 по 2009 рр. та у 2012 р. за участі автора). В середині ХХ ст. побутувала думка про те, що це є останньою оборонною лінією давньоруського часу, однак сучасні дослідження вказали на те, що ця лінія існувала тільки у слов’янський період. В цей час вал перебудовували двічі. Під час першого етапу він складався з валоподібного насипу ґрунту та наземної дерев’яної прибудови. Під час другого етапу (Х ст.) споруджено масивну двоярусну оборонну лінію та глибокий рів. В цей час лінія складалась з кам’яної стіни-крепіди, бойових камер, утворених у насипі валу, бійниць та сходинок облаштованих на валі платформі [9, с. 24–35; 10, с. 32–34; 11, с. 37–42; 14, с. 43–47].
Третя лінія оборони (вал № 6) є найгірше збереженою (участь у розкопках приймав автор), однак вдалось зафіксувати два етапи побудови у слов’янський період. Вони представленівідносно примітивними дерев’яно-земляними укріпленнями [15, с. 18–20]. Доволі простий спосіб спорудження дозволяє припустити, що ця лінія (як і дві наступні) споруджувалась з допоміжною метою, щоб стримати ворога та підготувати основну лінію оборони для відбиття штурму. Лінії оборони № 2 та № 1 були дещо схожими. Вони складались з насипу валу та наземної прибудови. Під час розкопок вдалось встановити, що час їхньої побудови припадає на середину – друну половину Х ст. [1, с. 286; 4. с. 23–24; 16, с. 25–27]. Дуже близьке розміщення може вказувати на те, що при обороні ці дві лінії складали один оборонний комплекс, що мав однакові цілі під час облоги городища, однак для остаточних висновків необхідно проводити подальші археологічні дослідження.
Таким чином, всі лінії оборони Пліснеського городища у слов’янський період складають єдину складну і добре продуману систему захисту. Кожна з них мала свої особливості конструкції та відігравала власну роль при обороні городища.
ПРИМІТКИ
1.Змерзла, Софія, Нестор-Миколай Рибчинський, Михайло Филипчук, Андрій Филипчук, Оксана Якубовська. “Основні підсумки досліджень Пліснеського археологічного комплексу у 2016 р. ”Пліснеські старожитності: збірник наукових праць Адміністрації історико-культурного заповідника “Давній Пліснеськ” на пошану Михайла Андрійовича Филипчука. Львів: Растр-7, 2016. 286–288.
2. Кучера, Михайло. “Древній Пліснеськ.”Археологічні пам’ятки УРСР 12 (1962): 3-56.
3. Михайлина, Любомир. Населення Верхнього Попруття VІІІ-Х ст. Чернівці: Прут, 1997.
4. Рибчинський, Нестор-Миколай, Ярослав Брик, Андрій Филипчук. “Дослідження лінії захисту № 1 Пліснеського городища у 2015 р.” У Науковий семінар: Пліснеський археологічний комплекс: стан та перспективи дослідження (Львів, 15.04.2016 р.): тези доповідей. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2016. 23–24.
5. Старчук, Іван. “Розкопки на городищі Пліснесько.” Археологічні памятки УРСР 1 (1949): 76–85.
6. Старчук, Іван. “Розкопки на городищі Пліснесько в 1949 році.” Археологічні пам’ятки УРСР 5 (1955): 32–35.
7. Филипчук, Андрій, Михайло Филипчук. “Оборонні лінії Пліснеського городища (на матеріалах розкопок 1990–2014 рр.).” У Науковий семінар: Пліснеський археологічний комплекс: стан та перспективи дослідження (Львів, 15.04.2016 р.): тези доповідей. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2016. 15–19.
8. Филипчук, Михайло. Звіт про археологічні дослідження бродівського загону Львівської госпдоговірної археологічної експедиції у 1990 р. на території колгоспу “ДружбаЄ в зоні меліоративних робіт (околиці Пліснеського городища). 1991. Відділ археології західного регіону УРСР Інституту суспільних наук АН УРСР.
9. Филипчук, Михайло. Звіт про археологічні розкопки на території літописного Пліснеська у 2007 році. 2008. Інститут археології Львівського національного університету імені Івана Франка.
10. Филипчук, Михайло. Звіт про археологічні розкопки Пліснеського городища у 2008 році. 2009. Інститут археології Львівського національного університету імені Івана Франка.
11. Филипчук, Михайло. Звіт про археологічні розкопки Пліснеського городища у 2009 році. 2010. Інститут археології Львівського національного університету імені Івана Франка.
12. Филипчук, Михайло. Звіт про дослідження Пліснеського археологічного комплексу у 2010 році. 2011. Інститут археології Львівського національного університету імені Івана Франка.
13. Филипчук, Михайло. Звіт про дослідження Пліснеського археологічного комплексу у 2011 році. 2012. Інститут археології Львівського національного університету імені Івана Франка.
14. Филипчук, Михайло. Звіт про дослідження Пліснеського археологічного комплексу у 2012 році. 2013. Інститут археології Львівського національного університету імені Івана Франка.
15. Филипчук, Михайло. Звіт про результати археологічних досліджень Пліснеського археологічного комплексу у 2014 році. 2015. Інститут археології Львівського національного університету імені Івана Франка.
16. Филипчук, Андрій. Звіт про результати дослідження Північної частини Пліснеського археологічного комплексу у 2015 році. 2016. Інститут археології Львівського національного університету імені Івана Франка.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com
Редактор – Ірина Гіщинська
А також, у Facebook –
Львівський історичний клуб 