ЗАГАДКА ПОХОДЖЕННЯ РАГНАРА ЛОДБРОКА
MYSTERY OF ORIGIN OF THE RAGNAR LODBROK
Автор – Наталія РАЙТАРОВСЬКА, Львівський національний університет імені Івана Франка
e-mail: nrajtarovska@ukr.net
Стаття опублікована в Збірнику матеріалів студентсько-аспірантської наукової конференції ФЕНОМЕН ЄВРОПИ: ВІД ТРАДИЦІЙНОГО ДО СУЧАСНОГО
У даній публікації підсумовано дискусії щодо походження та життя відомого скандинавського вождя Рагнара Лодброка. На підставі вагомої джерельної бази проаналізовано та обґрунтовано його приналежність до данської династії Скольдунгів, але проблема залишається дискусійною і потребує подальших досліджень.
Ключові слова: Рагнар Лодброк, вікінги, Івар Широкі Обійми, Скольдунги.
In this publication summed updiscussions about the origin and life of the famous Scandinavian leader Ragnar Lodbrok. On the basis of a substantial source base, his affiliation with the Danish dynamics of the Skoldungs was analyzed and substantiated, but the problem remains controversial and requires further research.
Key words: Ragnar Lodbrok, Vikings, Ivar Widfamme, Scylding
Рагнар Лодброк був одним із найвідоміших та найуспішніших вождів вікінгів ІХ ст., найбільшу славу якому принесли походи проти франкських та англійських правителів. Його особистість завжди знаходилася в центрі уваги істориків епохи вікінгів, але у біографії конунга є ще багато білих плям, і одна із них стосується його походження. Повністю усвідомлюючи дискусійність цієї проблеми, реконструювати родовід одного з найбільш знаменитих Скольдунгів – Рагнара Лодброка. Основне джерело “Сага про Рагнара Лодброка” (“Ragnarssagaloрbrуkar”) [1, s 111–222; 34, s. 219–275] була записана наприкінці ХІІІ ст. і збереглася у пергаменному рукописі бл. 1400 р. [2, p. 173–191; 3, p. 277– 296].
Відправною точкою для датування життя Рагнара Лодброка може служити здобуття Парижа 28 березня 845 р. [3, p. 93–124] та дата загибелі 865 р., яка залишається дискусійною.
Тобто активна діяльність Рагнара мали би припадати на 840–865 рр. [4, s. 244–274; 3, p. 93–124]. Всі інші події, які не вписуються в цей проміжок часу, напевно до нього відношення не мали. Виходячи з цього, можна припускати, що Рагнар Лодброк народився не пізніше 810 р. За останніми дослідженнями Трольса Брандта – у 806 р. [5, s. 330; 6, s. 324].
Найдавніша сага про данських конунгів “Сага про Скьольдунгів” (“Skjoldungasaga”) не збереглася. Маємо тільки фрагменти [7, s. XIX–LXX, 1–90], використані ісландськими авторами ХІІІ–ХVІ ст. В основу цієї саги була покладена генеалогія данської династії Скьольдунгів укладена Семундом Мудрим (+1133) [8, s. 322–323].
Спираючись на ці фрагменти, а також більш пізню працю данського хроніста Саксона Граматика (бл. 1140 – бл. 1216) “Gesta Danorum”[9; 10], спробуємо реконструювати походження Рагнара Лодброка. Легендарний родоначальник династії, якого пізніша традиція, зафіксована ісландським хроністом Сноррі Стурлусоном (1178–1241), зробила сином Одина, Скьольд (Skjцld) Скевінг був сином Хльодра. За Саксоном Граматиком вже з 15 років він став знаменитим вікінгом, розбивши вождя алеманів, який був його суперником за руку Альвхільди, дочки конунга саксів. Реальний Скьольд, схоже, жив у VI ст. і був конунгом одного з данських “королівств” – королівства Лер у Північній Зеландії. У хронології його нащадків можна орієнтуватися, починаючи з конунга Рюрика Метателя Кілець (Rшrik Slyngebond), який підпорядкував Леру всю Зеландію та інші данські землі і обложив даниною куронів, вендів та південну частину Швеції. Про нього, окрім Gesta Danorum,збереглися відомості у Лундських анналах, сазі про Ньялу та книзі про заселення Ісландії. Рюрик домагався руки Ауди Багатої, єдиної дочки Івара Широкі Обійми, на той час найпотужнішого шведського конунга, який тримав столицю у Сконе [11, s. 231].
Під тиском майбутнього тестя Рюрик вбив свого брата Хельгі (Олега), який також претендував на руку Ауди. Але згодом посилення зятя не влаштувало Івара, він напав на Рюрика, який у цій битві загинув. Але Ауда Багата втекла перед батьком з двома синами Рюрика Гаральдом і Сігіфрідом спочатку на Готланд, а потім до Радбоуда, конунга Гардаріки (!), який походив з династії шведських Інглінгів. За сагою про Хервер Івар вирушив з флотом проти нового зятя і, будучи старим, випав з лоді і втопився у затоці на схід від Кірьялаботнара, де починалося королівство Радбоуда.
Кірьялаботнар локалізували десь в районі Корели поблизу Фінської затоки, пізніше у землі балтського племені куршів-куронів (Курземе), тобто королівство Гардаріки мало би знаходитися десь на східному балтійському побережжі між гирлами Венти і Даугави. На цих теренах були вже ранні факторії готландських та шведських вікінгів. Але ці землі контролював Івар Широкі Обійми. Існування тут окремого королівства в цей період виглядає сумнівним. Більш переконливою видається версія за якою первинна Гардаріки (країна міст) була у Фризії в районі дельти Рейну, де знаходився Дорестад, який у VII–VIII ст. переживав період розквіту, а у ІХ ст. став центром графства Рустрінгії, яке тримав Рюрик, пізніший конунг Ладоги і засновник династії Рюриковичів. Не виключено, що саме з Рюриком назви Гардаріки та Русь (як похідне від Рустрінгія, яка також споріднена з Roots, Ruotsi і походить від шведських Інглінгів) були перенесені на східноєвропейські землі. Схоже, також, що сам Івар не загинув у битві з Радбоудом, а скоріше навпаки. Конунгу Радбоуду було десь 54 роки, в такому віці, випавши з корабля у воду в кольчузі, було мало шансів врятуватися. Можливо, що саме після цієї битви Івар повністю опанував східне побережжя Балтики, про що знаємо з інших саг.
В Ютландії Рюрик поставив конунгами хевдінгів братів Хорвенділя (Aurvandil) та Фенге (Fenge), видавши свою дочку Геруту (Gerutha) чи Грюди за старшого Хорвенділя. Від цього шлюбу народився Гамлет (Амлет), історія якого, описана окрім Gesta Danorum у Сазі про Хрольва Кракі, була використана Шекспіром як сюжет до своєї знаменитої трагедії. За сагою, Фенге вбив старшого брата і одружився з його вдовою, а Гамлет помстився обом. Хронологія життя конунга Івара Широкі Обійми доволі дискусійна. Але саме відомості про цього конунга можна вважати перехідним моментом від епічної до історичної генеалогії [12, с. 95]. Вважають, що він став конунгом близько 680 р. і загинув між 700/717 рр. [2; 4; 13; 14;15].
Найбільш переконливою виглядає остання версія Трольса Брандта (2015), за якою Івар Широкі Обійми жив між 678–731 рр. [5, s. 214–219] Виходячи з тих же розрахунків можна віднести життя Рюрика Метателя Кілець до 680–715 рр., а Ауди відповідно до 697–742 рр. Після загибелі Гамлета старшими конунгами Данії, які тепер базувалися більше на Ютландію, стали син конунга Хельгі (Олега) – Хрольв Кракі (Hrolfr Krakе) [Рольф Жердинка] та його родич Х’ярвард (Hjarvard). Далі до 731 р. Данія знаходилася під зверхністю Івара Широкі Обійми.
Ауди допомогла молодшому синові від Радбоуда – Рандверу (719–764) опанувати батьківський престол. У 753 р. Рандвер надав допомогу зведенему братові Гаральду на прізвисько Гільдетан (Бойовий зуб) (714–770/775) для відвоювання данського престолу. Але, скоріше, що обидва перетворилися у т. з. “морських конунгів”, тобто фактично піратів, які базуючись на окремі порти-факторії, грабували прибережні християнські володіння, періодично воюючи з родичами за окремі престоли. Бо не випадково Хроніка королівства Лер повідомляє, що Гаральд Гільгетан розширив володіння данців до Середземного
моря [16; 17].
Син Рандвера – Сігурд Рінг (Сігурд Кільце) (Sigurрr Hringe) (+ після 805/до 810?), який став конунгом шведської Упсали, розгромив Гаральда Гільгетана у знаменитій битві при Браваллі (Brбvalla) чи Бравеллірі у Естергеталанді на півдні нинішньої Швеції бл. 770/775 р. Крім Саксона Граматика та Саги про Хервера про цю битву згадує також напис рунами на камені з Rцkstenen та пізніші джерела. Саги подають, що знаменитийпереможець правив в Данії до смерті, але, схоже, що Сігіфрід (715–782/798?), брат Гаральда Гільгетана, повернув престол старій династії у 777 р. [5, p. 227–254]. А Сігурд Рінг навіть втратив Упсалу і загинув як “морський конунг”. Саги пов’язують його загибель з останньою дружиною, яка і була матір’ю Рагнара Лодброка [18, p. 173–196; 19, p. 275].
Пропонована реконструкція частини генеалогії Скольдунгів – династії знаменитих воїнів-вікінгів дозволяє повніше відтворити всю скандинавську та європейську історію VII– VIII ст. Військовий хист Рагнара Лодброка проявився під час його військових походів на землі франкських та англійських королів. Детально описане у тогочасних джерелах взяття Парижа відважним вікінгом у 845 р., але це були далеко не перші успішні походи вікінгів на Франкське королівство – перед тим вони спустошили Дорестад та Руан. Рагнар Лодброк тут вміло скористався складною ситуацією у Франкському королівстві, адже лише два роки тому імперія Карла Великого була розділена між його нащадками. Відповідно до Верденської угоди 843 р. Карл Лисий став королем франків, але його владі підкорялися далеко не всі і у країні часто вибухали повстання васалів.
Рагнарові Лодброку про це було прекрасно відомо, тож він зібрав військо (приблизно п’ять тисяч загартованих вояків) та вирушив на Париж. Карл Лисий допустив тут фатальну помилку, яка врешті зіграла роль у його поразці – він розділив своє військо на дві частини та не скористався розвідкою [20,p. 419–515; 21, p. 337–415]. Варто зазначити, що франки почувалися так безпечно, тому що по-перше, нормани ніколи не заходили на своїх кораблях вглиб континенту, грабуючи узбережжя, а по-друге, якраз наприкінці березня припадало одне із найбільших християнських свят – Великдень, тож ніхто не очікував, що вікінги нападуть у такий день [15, p. 93–124; 19, p. 275].
Рагнар Лодброк спочатку розбив вщент меншу частину франкського війська, а полонених повішав на березі Сени, що остаточно зламало дух суперника, і вирушив на Париж. Після короткої, але запеклої облоги вікінги захопили місто і розграбували його. Карл Лисий вирішив, що краще відкупитися від норманів, ніж постійно потерпати за власний народ, що лише знизило його рейтинг в очах підданих, які звинувачували його у легкодухості. Але навіть величезна данина (сім тисяч фунтів срібла) не змогла повністю убезпечити королівство від нападів вікінгів [12, c. 308–345].
Далі в джерелах повідомляється про похід вікінгів на тогочасну Іспанію, і дехто з істориків вважає, що його очолив Рагнар Лодброк, але достовірної інформації ми про це не знайшли. Натомість джерела повідомляють, що військо вікінгів тоді очолив син конунга Бйорн Залізнобокий, який продемонстрував добре володіння військовою тактикою вікінгів. Останнім великим походом Рагнара Лодброка став напад на Нортумбрію приблизно у 865 р., який закінчився поразкою конунга. Його корабель осів на мілині, після чого став легкою здобиччю нортумбрійського короля Аелли. Проте в деяких джерелах ми знаходимо зовсім іншу інформацію –Аелла переміг військо вікінгів чисельною армією. Про цей похід залишилося дуже мало відомостей з військової точки зору – джерела присвятили увагу лише останнім митям життя Рагнара Лодброка, цитуючи його слова. За смерть батька помстилися його сини, які розбили вщент військо Аелли, а його самого стратили. Особливе обурення їх викликало те, що Рагнар загинув ганебною для вікінга смертю не від руки ворога в бою, а отже, не міг потрапити у Вальгаллу [22–28].
Отже, як ми можемо помітити, Рагнар Лодброк досконало володів військовими прийомами вікінгів, а саме раптовістю нападу,маневреністю війська. Крім того, він був досвідченим полководцем, який добре знав сильні та слабкі сторони суперників і вмів ними користуватися. Але його життя більше нагадує авантюрно-пригодницький роман, ніж життя могутнього володаря держави.
ПРИМІТКИ
1. “Volsunga saga ok Ragnars saga loðbrókar.” Fornaldar sögur Norðurlanda. Ed. Guðni Jónsson. Akureyri, 1959, t. 1. 219–275.
2. Lagerquist, Lars O. Sveriges Regenter, frän forntid till nutid. Stockholm, 1997.
3. McTurk, Rory. “An Irish Analogue to the Kráka episode of Ragnars saga loðbrókar.” A Journalofirish Studies 17 (1978): 277–296.
4. Engholm, Carl. Danske kongeslægter i det 8 & 9 árhundrede. Copenhagen, 1994.
5. Brandt, Troels. Danernes Sagnhistorie. Saxos sagn i sagaernes
kronologi. Copenhagen, 2004.
6. Лебедев, Глеб. Эпоха викингов в Северной Европе. Cанкт- Петербург, 2006.
7. “Danakonunga sogur.“ Ed. Bjarni Guðnason. Islenzk Fornrit. Rejkjavik, 1982, t. 35. XIX–LXX, 1–90.
8. Guðnason, Bjarni. Um Skjöldungasögu. Rejkjavik, 1963.
9. Saxonis Gesta Danorum. Ed. Jørgen Olrik, H. Ræder. Copenhagen,1931.
10. Saxo Grammaticus. The History of the Danes. Book I–IX. Transl. Peter Fischer. Ed. Hilda Ellis Davidson. Cambridge, 1979.
11. Nerman, Birger. Det Svenska Rikets Uppkomst. Stockholm, 1925.
12. Джонс, Гвин. Викинги. Потомки Одина и Тора. Москва, 2004.
13. Ohlmarks, Ake. Skánes äldsta hävder. Mälmö, 1963.
14. Engelhardt, Poul. Danerne fra fødsel tit dáb. Copenhagen, 1980.
15. Markvad, Jorgen. Danske konger – før Gorm den Gamle. Copenhagen, 2004.
16. “Сhronicon Lethrense.” Scriptores Minores Historiae Daniae. Ed. M. Cl. Gentz. Copenhagen, 1917, vol. 1.
17. The Chronicieof the Kings of Lejre. Transl. Peter Tunstall. Oxford: Clarendon Press, 2003.
18. Smith, A. H. “The Sons of Ragnar Lothbrok.” Saga book of the Viking Club. 1936, vol. 11. 173–196.
19. McTurk, Rory. “Ragnar Loðbrók in the Irish annals.” Proceeding of the Viking Congress Dublin. 15–21 August 1973. Dundalk, 1976. 93–124.
20. “Annales Bertiniani. 830–882.” Monumenta Germaniae Historia. Hannover, 1883.
21. “Annales Regni Francorum.” Monumenta Germaniae Historia. Hannover, 1895.
22. Carroll, Jayne and Stephen Harrison, Gareth Williams. The Viking sin Britain and Ireland. London, 2014.
23. Downham, Clare. Viking Kings of Britain and Ireland: the dynasty of ģĶvarr to A.D. 1014. London, Dunedin, 2007.
24. Holman, Katherine. The Northern Conquest: Vikings in Britain and Ireland. Oxford, 2012.
25. Kirby, David and Merja-Liisa Hinkkanen. The Baltic and the North Seas. London, 2000.
26. Richards, Julian D. Viking Age England. Stroud, 2004.
27. Rowe, Elizabeth Ashman. Vikings in the West. The Legend of Ragnarr Loðbrók and His Sons. Wien, 2012.
28. Sawyer, P. H. Kings and Vikings. New York, 1992.
29. “Annales Fuldensis.” Monumenta Germaniae Historica. Hannover, 1891. 337–415.
30. Jande, Vries. “Die historischen Grundlagen der Ragnars saga loðbrókar.” Archiv för nordisk Oldkyndighed of Historie. Copenhagen,
1923, t. 39. 244–274.
31. “Skjoldunga saga.“ Medieval Scandinavia. An Encyclopedia. Ed. Phillip Pulsiano. NewYork, 1993. 591–605.
32. McTurk, Rory. Studies in Ragnars Saga Loðbrókar and its Major
Scandinaviam Analoques. Oxford, 1979.
33. McTurk, Rory. Studies in Ragnar Saga Loðbrókar and its Major
Scandinavian Analogues. Oxford, 1991.
34. “Ragnars saga loðbrókar.” Medieval Scandinavia. An Encyclopedia. Ed. Phillip Pulsiano. New York, 1993. 519–520.
35. Simek, Rudolf and Hermann Pálsson. Lexikon der alt nordischen literatur. Stuttgart, 1987.
36. ”Volsunga Saga Ok Ragnars saga loðbrókar.” Samfund Til Udgivelse àf gammel nordisk Litteratur. Cîpenhagen, 1906–1908, t. 36. 111–222
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com
Редактор – Ірина Гіщинська
А також, у Facebook –
Львівський історичний клуб 