СТАНОВИЩЕ ЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ У ДАВНЬОРУСЬКІЙ ДЕРЖАВІ В IX–XIII CТ.
ПОЛОЖЕНИЕ ЕВРЕЙСКОГО НАСЕЛЕНИЯ В ДРЕВНЕРУССКОМ ГОСУДАРСТВЕ В IX–XIII ВВ.
PROVISION OF THE JEWISH POPULATION IN ANCIENT RUS STATE IN IX–XIII C.
Автор – Ігор КАРАСЬ, Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка.
Стаття опублікована в ЗАПИСКИ ЛЬВІВСЬКОГО МЕДІЄВІСТИЧНОГО КЛУБУ. ВИПУСК №2.
У статті розглянуто становище євреїв на Русі та їхнє місце в її історичному розвитку від періоду заснування держави в ІХ ст. та до експансії монголо-татарських військ у ХІІІ ст.
Ключові слова: Київський лист, іудеї, «жидовський» квартал, київські євреї.
У VII ст. Хозарський каганат проголосив іудаїзм державною релігією. Ця подія призвела до його поширення й на сусідніх землях, зокрема й на Київську Русь, де у 882 р. утвердилася династія варязьких князів – Рюриковичів. Один із представників цієї династії,
київський князь Святослав Ігорович (945–972) у 965 р. розгромив хозар. Після перемоги він привів із собою значну кількість полонених, яких і розселив по містах Русі. В числі цих полонених були євреї та хозари-іудеї. Окрім того, зі знищенням каганату, євреї почали самостійно переселятися до Києва та на територію Криму. Такі міграції продовжуються упродовж XI–XII ст., коли євреї з колишніх земель Хозарії продовжували мігрувати на північ.
Безперечно, що ще одним шляхом припливу єврейського населення були люди, які втікали зі земель Німеччини, де активно розростався хрестоносний рух з кінця XI ст. [13, с. 35]. Оскільки Русь була однією з найбезпечніших територій, через те, що не брала участь у боротьбі з невірними, відповідно вона й стала основним напрямком для емігрантів. Із початку свого розселення на території Давньоруської держави, євреї починають активно вплітатися в систему її функціонування, в першу чергу – в її економічне життя.
Питання становища єврейського населення в Руській державі є важливим для розуміння її політичного розвитку та інтерпретації власне історичного процесу Русі.
Мета нашої розвідки – проаналізувати становище єврейського населення на Русі Х–ХІІІ ст., визначити їхній внесок у розбудову та розвиток Давньоруської держави, а також з’ясувати ставлення руського населення до цієї етнічної групи.
Джерельна база для вивчення питання життя євреїв на території Давньоруської держави є досить широкою, але не дивлячись на це, відрізняється доволі низькою інформативністю.
Одні з перших свідчень про євреїв на території Русі надає арабо-перський географ Ібн-Хордодбех у своїй праці «Книга шляхів та країн» (ІХ ст.), згадуючи про купців-євреїв [4, с. 123–124]. Матеріали, з яких можна дізнатися історію зазначеної етнічної групи, вміщено в літописах. Серед них – «Повість минулих літ» (ХІІ ст.) [10], Київський (ХІІ ст.) та Галицько-Волинський літописи (ХІІІ ст.) [6].
Доволі цінним у плані інформації є Київський листок – одне з перших джерел з історії єврейства на Русі, в якому є чіткі свідчення про існування єврейської громади в Києві [1, с. 17, 101]. Також окремі свідчення про її існування в зазначеному місті вміщено в «Києво-Печерському патерику» (ХІІІ ст.) [8].
Питанню історії євреїв в Україні присвячено декілька ґрунтованих праць, серед яких привертає увагу робота Якова Хонижмана та Олександра Наймана, присвячена історії євреїв в Україні [14]. Праця грунтується на достатньо великій кількості джерел, серед яких багато й маловідомих. Дослідникам вдалося максимально уникнути суб’єктивізму при викладі думок. Інша значна праця з цієї проблематики – це монографія Матвія Шестопала [15].
Доволі цікаві погляди на місце євреїв в історії Русі було викладено в одній зі статей Олександра Тортики. Посилаючись на руські писемні джерела, він демонструє євреїв як основу економічного розвитку Київської Русі [13].
Першим містом східних слов’ян, де поселилися євреї був Київ. Перші згадки про це датуються ІХ ст. У свідченнях Ібн-Хордодбеха зазначається, що в цей час через слов’янські землі проходили торгові шляхи купців євреїв–ра(х)данітів. Їхній торговий шлях пролягав, у тому числі, й через Київ [4, c. 123– 124]. Окрім того, в цьому ж джерелі присутнє твердження про вільне володіння євреями слов’янськими мовами, зокрема й мовою русів. Виходячи з цього, можна говорити про присутність контакту між представниками обох етнічних груп ще на ранніх періодах формування східнослов’янської державності.
У Х ст. київська громада хозарів-іудеїв написала рекомендаційний лист, відомий як «Київський лист». Мова пам’ятки – літературний іврит. На думку О. Тортика, його віднайшов Норман Голб 1962 р. у фондах бібліотеки Кембріджського університету серед текстів, які були привезені 1896 р. Соломоном Шехтером із генизи Каїрської синагоги [1, c. 17–19; 13, с. 29].
У пам’ятці йдеться про Яакова Бен Хануккі, брат якого взяв гроші в борг у не-єврея, однак його було вбито. Яаков не зміг повернути борг і був вимушений рік відсидіти у в’язниці, доки єврейська громада не зібрала частини грошей. З поверненням частини боргу його було звільнено. Крім того, громада дала йому листа до інших єврейських громад з проханням допомогти у зібранні коштів. Лист було підписано євреями і хозарами, у ньому вміщено імена близько 10 членів єврейської громади [1, c. 31].
Як засвідчує «Повість минулих літ», у 986 р. хозарські євреї пропонували князю Володимиру Святославовичу (980–1015) прийняти іудаїзм [10, с. 115-131]. Якщо подібна ситуація мала місце, то разом із фактом наявності «Київського листа» ці події засвідчують існування єврейської громади в Києві вже на кінець Х ст.
Цікава інформація міститься в Іпатіївському літописі. Там наявні дві назви: «жидовський» квартал і «жидовські» ворота, які згадуються в 1146 та 1151 рр. як місця, що з’єднували «місто Ярослава» з Копировим кінцем. Саме остання територія була місцем тривалого проживання євреїв у Києві [13, c. 32; 6, c. 243–244]. Крім того, під 945 р. в літописі вміщено свідчення про один із Київських кварталів – «Козар» [2, с. 57–60]. Це підтверджує існування громади євреїв у м. Київ на ХІІ ст., а також говорить на користь наявності в них власних територій для існування. Інформація про навчання руських євреїв за кордоном говорить про рівень їхнього достатку. Так, О. Тортика наводить свідчення про Раббі Іцхака з Русі, що вчився у м. Вормсі (Німеччина) та Ашера без Сіная, що вчився у м. Толедо (Іспанія) [13, с. 36].
Київ у ХІ ст. стояв у одному ряді з найбільшими містами Європи та являв собою значний культурний і торгівельний центр. Тут жили й працювали сотні купців, торговців, ремісників і майстрів різних національностей. У «Печерському патерику» міститься згадка про наявність серед київських жителів євреїв [8, слово 8]. Виходячи з відсутності інформації стосовно утисків щодо них та враховуючи наявність у цієї групи населення власного кварталу та громади, можна стверджувати, що євреї мали статус вільного населення. Окрім того, зазначена в Ібн-Хордодбеха інформація про торгівлю євреїв із багатьма народами та перевезення товарів із Русі на схід [4] засвідчує про те, що все-таки основним їхнім заняттям з часів першої появи на Русі була торгівля. Київські князі були зацікавлені в товарах з розряду «предметів розкоші» які переважно й продавали євреї, доставляючи їх зі сходу, а взамін князі дозволяли їм селитися в містах.
Микола Петров зазначає, що при прийнятті князем Володимиром християнства євреї всіляко виступали проти цього та вели активну пропаганду іудаїзму. Однак жодних переконливих аргументів Микола Петров на користь таких припущень не наводить. Окрім того, він говорить про вірогідність приналежності Луки Жидяти – другого єпископа в Новгороді, якого було переведено Ярославом Мудрим (1019–1054) з Києва, до Київських євреїв [9, с. 258].
Варто зазначити, що митрополит Іларіон у своєму «Слові про закон і благодать» (ХІ ст.) використовує для назви Володимира і Ярослава термін «каган» і весь час веде полеміку проти іудейства [5, c. 33, 59]. Отже, своєрідні недобросусідські відносини між релігійними громадами все ж мали місце. При цьому, за свідченнями Нестора, Феодосій Печерський під час свого ігуменства часто ходив у місто на дискусії з євреями [8, слово 8]. На основі цього М. Петров робить висновок, що в цей час вони становили в Києві окрему етнічну групу та мали свій молитовний дім або синагогу [9, c. 258]. До таких висновків приходить й О. Тортика [13, c. 34].
Не дивлячись на віросповідання і погляди на духовність, М. Шестопал стверджує, що основними для євреїв були матеріальні блага – торгівля, лихварство [15, с. 10]. Згадуваний вище географ Хордодбег оповідає про єврейських купців, які подорожують і возять євнухів, хлопчиків та дівчат в Гінд (Індія) і Сін (Китай) [4, c. 123–124].
В ХІ столітті з’явилися перші обмеження щодо євреїв у законодавстві. Так, статут Ярослава Мудрого вміщує положення про відлучення від церкви християнина за його співжиття з «бусурманкою або з жидівкою» [7, с. 578].
Приводом до цього могла стати пропаганда іудаїзму, яку проводили євреї. За такого розвитку подій, полеміка митрополита Іларіона проти єврейства не виглядає безпідставною. Не виключено, що будучи значною силою в місті Києві, євреї всіляко поширювали свою релігію, що в свою чергу могло загрожувати втратою авторитету християнства та самого інституту князівської влади. Як результат, князь приймає відповідне рішення.
За часів Київських князів Ізяслава Мстиславича (з перервами 1054–1078 рр.) та Святополка Ізяславовича (1093–1113 рр.) можна простежити покровительство з боку князівського столу київським євреям.
За Ізяслава євреї змогли перенести ринок з Подолу в горішню частину міста [13, c. 32], що свідчить про його активну підтримку єврейства. М. Шестопал, посилаючись на Василя Татищева і характеризуючи Святополка, зазначає що він доволі сильно полюбляв гроші, за що євреї отримали при ньому куди більше вольностей, ніж християни [15, с. 9]. Подібне твердження легко пояснюється, якщо закцентувати увагу на головному їхньому занятті – торгівлі, яка приносила доволі значні прибутки й тим самим вела до збагачення як євреїв, так і князів.
Однак, не обійшлося і без негативних моментів. Постійні міжусобні війни та повстання громадян проти влади князів, призвели до підриву економічної стабільності держави і, відповідно, до погіршення становища євреїв. Після смерті Святополка вони втратили в його особі захисника. Їхні заняття резоїмством (стягування відсотків з боржника), лихварством, торгівлею (контролювали весь продаж солі) зіграло не на користь євреям та налаштувало проти них населення. Кияни підняли повстання та розгромили Жидівський квартал у 1113 р.
Про цей інцидент йдеться в Іпатіївському літописі. Автор розповідає, що було пограбовано двір тисяцького Путяти [6, c. 172], де зчинилася сутичка киян та євреїв. Михайло Тихомиров, у коментарях до цього місця літопису говорить, що їхня участь в торгових операціях Києва є безсумнівною [12, c. 137]. Євреї були учасниками лихварських операцій Святополка і його тисяцького Путяти. Населення розуміло, що без захисту князя легко можна помститися своїм кривдникам і влаштувало напад.
Після повстання князь Володимир Мономах (1113–1125), без сумніву, під тиском населення, був вимушений обмежити резоїмство. Більше того, М. Шестопал зазначає, що за оповіддю М. Татищева, новоприбулий князь видворив євреїв за межі Київського князівства, адже вони обмежували християн у їхніх промислах і тим самим розорювали слов’янське населення, а також почали заохочувати людей до своєї віри і селитися серед християн [15, с. 10].
За матеріалами В. Татищева, Видубицький з’їзд князів утвердив остаточне рішення про вигнання євреїв з території Русі [11, c. 213]. Не дивлячись на постанову, євреї знову проникають у Київ і живуть тут.
У 1124 р. у Києві відбулася велика пожежа, в результаті якої постраждав і Жидівський квартал. Як і всі інші мешканці Києва, євреї, безперечно, зазнали втрат і за міжусобних війн та захопленнях міста князями у 1169 р., 1175 р., 1203 р. [6, с. 296, 320, 329].
Ще одна проблема, яка стояла перед євреями – це те, що у 988 р. на Русі князь Володимир прийняв християнство. Християнська церква вела активну боротьбу з іудаїзмом. Так, Київський митрополит Іоан ІІ (1080–1088 рр.) заборонив продавати євреям християнських рабів.
Однак, Київ був не єдиним містом, де масово проживали євреї. Так, Єврейська енциклопедія містить інформацію про те, що в архіві німецького порту Штральзунд на Балтійському морі зберігався лист єврейської общини Володимира-Волинського до общини м. Штральзунда [3, с. 1172–1174]. Ця пам’ятка є товарообміні Русі з містами інших держав. Володимир-Волинський знаходився на торговому шляху і об’єднував Східну і Західну Європу, євреї жили тут з ХІ ст. Під час татаро–монгольської навали багато євреїв загинуло разом з жителями Русі в боротьбі проти загарбників.
У ХІІІ ст. в Чехії було створено коментар до Тори, автор якого посилався на ряд авторитетних раввинів, серед яких був «раввин Іцхаки з Русі», а у респонсах галахиста равина Ицхакі є посилання на думку «равина Іца з Чернігова» [3, с. 1172–1174] Це свідчить про наявність єврейської громади і в Чернігові.
Єврейська освіта в невеликих містах була на низькому рівні. Як зазначає Єврейська енциклопедія, равин Елі’езер з Праги, який побував на Русі в другій половині ХІІ ст., в листі в Іехуде бен Іцхаку (сіру Леону із Парижу (1166–1224) повідомляв, що у більшості міст Русі яскраво проявляється проблема з пошуком вчителів для навчання євреїв [3, с. 1172-1174].
Галицько-Волинський князь Данило Романович та Волинський князь Володимир Василькович (1269–1288) у своїй внутрішній політиці стосовно євреїв мало в чому відрізнялися від Ізяслава та Святополка. До єврейських підданих відносилися вони досить прихильно, використовуючи їх як головний засіб розвитку торгівлі та економіки. Євреї часто призначалися на керівні адміністративні посади, а також нерідко займали ключові місця у фінансовій системі. Проте, подібне позитивне ставлення не було довготривалим і з часом змінилося утисками.
Занепад держави та спокійного суспільного життя в епоху монгольського завоювання Київської Русі не торкнулися становища євреїв. Встановлення уніфікованої системи зв’язків у межах велетенської Монгольської імперії дало можливість для їхнього швидкого фінансового зростання. М. Шестопал зазначав, що євреї швидко пристосувалися до нової державної системи й почали тепер працювати на інтереси хана [15, с. 10]. Цим вони гарантували собі добробут і процвітання аж до часів війни Монголії з Литвою.
Висновки
Таким чином, можна стверджувати, що вперше євреї приходять на Русь у IX ст. разом з рахданітами. Основними причинами припливу єврейського населення стали розгром Хозарського каганату та потреба в пошуках нового захисту для євреїв-торговців у обличчі Київського князя, а також – утечі від хрестових походів на території Західної Європи.
Уже на Х–ХІ ст. можна говорити про високу організованість єврейського населення і про наявність у них власної общини. З самої появи на Русі, вони активно вливалися в фінансову систему держави, стаючи її основним економічним важелем, підбираючи під себе ринок і витісняючи з нього русичів. Активне заняття торгівлею євреїв сприяло розвитку економіки Русі та збагаченню князів. Разом зтим, заняття лихварством викликало невдоволення населення і налаштовувало його проти євреїв.
Діяльність євреїв в економічній сфері стала приводом приязного ставлення до них з боку князівської влади. При цьому, саме населення, як свідчать повстання в Києві, відносилося до євреїв з негативом.
Всупереч усім негараздам і спробам обмежити права євреїв, вони продовжували займати провідне місце в економіці Русі аж до її експансії монголо-татарськими військами у середині ХІІІ ст.
ПОЛОЖЕНИЕ ЕВРЕЙСКОГО НАСЕЛЕНИЯ В ДРЕВНЕРУССКОМ ГОСУДАРСТВЕ В IX–XIII ВВ.
Игорь КАРАСЬ
Черниговский национальный педагогический университет имени Т.Г. Шевченко
В статье рассматривается положение евреев на территории Руси и их место в историческом развитии государства от периода его основания в IX веке и до его экспансии монголо–татарскими войсками в XIII веке.
Ключевые слова: Киевское письмо, евреи, Жидовский квартал, киевские евреи.
PROVISION OF THE JEWISH POPULATION IN ANCIENT RUS STATE IN IX–XIII C.
Ihor KARAS
Chernihiv National Pedagogical University named after T. Shevchenko
The article examines the situation of Jews on the territory of Rus and their place in the historical development of the state from the period of its foundation in the ІХ c. and the decline in the ХІІІ c.
Keywords: Kyiv letter, Jews, Zhydovskyy quarter, Kievan Jews.
ПРИМІТКИ
1. Н. Голб, Хазарско–еврейские документы X века, Иерусалим 1997, 240 с.
2. І. Желєзняк, Київський топонімікон, Київ 2014, 224 с.
3. Евреи на территории Украины до конца 18 в., [в:] Електронная еврейская энциклопедия, Иерусалим 1996, т. 8, с. 1170–1187.
4. Ибн–Хордадбех, Книга путей и стран, пер Н. Велихановой, Баку 1986, 428 c.
5. Іларіон, Слово про закон і благодать, пер. П. Салевич, Львів 2010, 124 с.
6. Літопис руський, пер. Л. Махновця, Київ 1989, 591 с.
7. Макарий, История Русской церкви, Москва 1995, т. 2, 702 с.
8. Патерик Києво-Печерський, пер. І. Жиленко, Київ 2001, 348 с.
9. Н. Петров, Историко–топографические очерки древнего Киева, Киев 1897, 280 c.
Записки Львівського медієвістичного клубу. Випуск № 2.
33
10. Повесть временных лет, ред. А. Кузьмина, Москва 2014, 544 с.
11. В. Татищев, История Российская с древнейших времен, Москва 2003, 732 с.
12. М. Тихомиров, Крестьянские и городские восстания на Руси ХІ – XIII вв., Москва 1955, 279 с.
13. О. Тортика, Євреї в Хозарському каганаті та Київській Русі, [в:] Нариси з історії на культури євреїв в Україні, ред. А. Фіндберг, Київ 2005, с. 18–37.
14. Я. Хонижман, Евреи Украины. Краткий очерк истории, Київ 1993, 175 с.
15. М. Шестопал, Євреї на Україні, Київ 1998, 102 с.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com
Редактор – Ірина Гіщинська
А також, у Facebook –
Львівський історичний клуб 