ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОГО ВПЛИВУ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ФРАНЦІЇ У 1789-1794 рр.

ЭВОЛЮЦИЯ ПОЛИТИЧЕСКОГО ВЛИЯНИЯ КАТОЛИЧЕСКОЙ ЦЕРКВИ ФРАНЦИИ В 1789-1794 гг.

EVOLUTION OF THE POLITICAL INFLUENCE OF THE CATHOLIC CHURCH OF FRANCE IN 1789-1794.

---

Автор – Запотоцький Михайло , магістр історії Львівського національного університету імені Івана Франка

На прохання автора ми вирішили допустити статтю до участі у конкурсі статей з історії середньовіччя як виняток з правил. Вважаємо, що ця стаття гарно продемонструє той факт, що католицька церква у Франції кінця XVIII ст. зберігала в собі ряд середньовічних пережитів, що є актуальним для нас. 

---

Кожен вірянин розуміє, наскільки церква важлива для нього у житті. Вона надає настанови, встановлює зв’язок людей з Богом, тобто виконує роль духовного наставника. Якщо взяти до уваги Францію кінця XVIII ст, то там церква виконувала не тільки ідеологічні функції, як це зараз звично, а являла собою сильний, чітко сформований механізм влади. Таке явище мало місце напередодні Французької революції (1789‒1799 рр.) та на її початку. Під час перших років революційних подій та якобінської диктатури (1793-1794 рр.) французька церковна інституція остаточно ослабла й була підпорядкована державі. В період термідоріанського режиму (1794-1795 рр.) вона стала на шлях відокремлення від держави. Революційні події 1789-1794 рр. принесли у життя Франції новий церковний апарат, який став основою для її подальшого розвитку.

Обрана мною тема має досить великий попит у суспільстві, адже проблема відносин церкви та держави завжди буде актуальною, бо це дві основні ланки суспільства з якими людина, фактично, стикається щодня.

Досліджуючи дану тематику, я ставив собі за мету наступне: зобразити систему зміни впливу католицької церкви Франції, як владної установи від початку Французької революції і завершуючи роками якобінської диктатури; визначити основні аспекти еволюції політичного впливу церкви у 1789–1794 рр.;

Історіографічною базою для роботи послугували праці М. Живчинського “Kościół i rewolucja francuska”, Л.Меззадрі “Rewolucja francuska a Kościół”, Дж. Марліна “La Révolution française et l’Église ”, М. Домнича “Французская революция и католическая церковь” та Я. Михайлова “Великая французская революция и церковь”. До залучених джерел належать опубліковані документи з історії Французької революції та загальної історії Франції.

Постановка проблеми. Напередодні Французької революції церковна інституція у Франції виступала важливою політичною, ідеологічною та соціально-економічною опорою держави.

Французька церква станом на 1789 р. вирішувала більшість політичних проблем на рівні з державою через делегування своїх представників у владні структури. Це явище підтверджує наступний аргумент: високі посади при королі займали відомі на той час церковнослужителі, які були вищого церковного сану та з дворянським титулом: для прикладу посаду міністра при Людовіку XVI займав відомий тоді Ломені де Бріен. Те ж саме простежується і в провінціях, де при адміністрації перебували досить впливові церковні діячі [1; c.10.].

Також, церква присвоїла собі більшість судових функцій, цим збільшуючи свій вплив у французькому суспільстві. Вона створювала спеціальні суди – трибунали, які могли судити не тільки служителів культу, але і простих людей за порушення клятв, святотатство, єресь, пропаганду проти церкви та католицької віри [2; c.5].

Напередодні революції католицька церква Франції являла собою застарілу систему із середньовічним феодалізмом, який був вигідний її верхівці. Великі багатства церкві приносили доходи різного роду та великі землеволодіння. Для прикладу, до революції вона мала у своєму володінні 60 % орних земель країни [3; S.45.]. Духовенство було звільнене від податків, не плативши капітації та двадцятини (види податку в Франції у XVIII ст.). У 1710 р. церква внесла в державну казну 24 млн ліврів за капітацію, а за двадцятину ‒ 8 млн ліврів. Взамін цьому кожні десять років духовенство вносило до казни “добровільний дар” у вигляді певної суми. Такі кроки були більш сприятливими для збагачення церковної верхівки і вигідні французьким державним структурам [1; c. 6].

Також, церква контролювала усю ідеологічну сферу у державі і цей факт був захищений законом. Католицизм був панівною релігією в дореволюційній Франції. Згідно “фундаментальних законів французької монархії” 1575 року король в першу чергу був захисником божественних законів [4; S.13].

Зрозуміло, що революція, котра була спрямована проти чинної державної системи, зачепила б і саму церкву, що й сталося з початком революційних подій. Коли в липні 1789 р. у Франції ропочалися заворушення, то церква поступово почала втрачати свої позиції: Установчі збори, як керівний орган держави у перші революційні роки, розпочнуть широкомасштабну антицерковну кампанію, попри значний опір консервативних кіл і будуть рішуче налаштовані проти церкви як такої [5;] . Як потім напише Алексіс де Токвіль: “французька церква, досі багата…заніміла, коли відчула себе покинутою”[6; c. 138]. В даному випадку церква не виступає жертвою подій, котрі відбувались тоді у Франції, як би це могло здаватись, а процес її трансформації був закономірним явищем.

Перші удари по церкві були нанесені вже у серпні 1789 року. Це були так звані декрети. Перший з них був виданий 11 серпня 1789 року і фактично знищував застарілу феодальну систему церковної інституції. 5-й пункт цього декрету скасував всі десятини та оброки, які сплачувалися церкві [7; c.29].

Наступним кроком Установчих зборів був декрет 2 листопада 1789 р. про секуляризацію церковного майна. Збори керувалися тим, що в країні панувала фінансова криза, а церква була матеріально багатою, і тому її статки могли б бути каталізатором подолання цієї кризи. Але разом з цим декретом, збори постановили, що держава зобов’язується утримувати церкву та забезпечувати її доходи [7; c.386-387].

Ще одного удару по церковному устрою було завдано декларацією, прийнятою у серпні 1790 р., яка носить назву “Цивільний устрій духовенства”. Це була своєрідна конституція церкви, де були записані основні норми її діяльності вже після початку революції.[7; c.392-396]. Як наслідок початковий етап революції у Франції перетворив церкву із політичної установи у конституційну із чітко окресленим переліком прав та обов’язків: світова історія до цього часу не знала подібного явища. Французька революція стала необхідною передумовою для формування сучасної конституційної держави. В такій державі церква є більш захищеною ніж при абсолютистському режимі [8; c.208].

Наступний важливий етап революції, який остаточно змінив церкву – це якобінська диктатура. В церковній сфері якобінці знищували абсолютистську опору – католицьку інституцію Франції, яка була перепоною для політичної революції [6; c.135]. Засоби, котрі обрали якобінці для знищення абсолютистської опори були не найкращими, хоча принесли свої плоди для процесу, який розпочався у 1793 р. – відокремлення церкви від держави.

Їхня політика отримала назву дехристиянізації. Чому якобінці боролись із церквою? Найпоширенішу версію в історіографії розкриває наступна теза: намагання якобінцями таким чином утвердити свою владу у боротьбі із католицьким опозиційним духовенством. Інша версія теж має право на життя – це підтримка тодішнім суспільством введення нового культу, оскільки серед нього було багато атеїстів [2;c137].

Одним із аспектів дехристиянізації було закриття церков і монастирів. Арешти духовенства, смертні кари, скасування зарплат і пенсій священникам, ув’язнення та заслання ‒ ще прояви антицерковної політики [3; S.134]. Ще одним із дехристиянізаційних аспектів є прийняття революційного календаря 5 жовтня 1793 р.[3; S.115]. Якобінці були впевнені, що у той момент, коли народ перестане жити і рахувати час, згідно церковного календаря, то це, змінить свідомість громадян і дозволить жити не за християнським принципом, тобто змусить людей вірити не церкві, а державі, зробити її ідолом суспільства (для цього була потрібна боротьба з будь-яким церковним устроєм).

Отож, після всього вищевказаного можна зробити такі висновки: безпосередній зв’язок держави та церкви у Франції обірвався з початком революції; французька революція почала руйнацію середньовічної системи католицької церкви Франції з її феодальним устроєм; революція започаткувала невідомий тоді процес одержавлення церковної інституції. “Конституційна” церква стала феноменом у світовій історії, якому ще не було прикладів; якобінська диктатура здійснила спробу знищити церкву, але прискорила рух церкви до її відокремлення від держави; в подальшому під час термідоріанського режиму розпочався процес релігійної толерантності;

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Михайлов. Я Великая французская революция и церковь в 2-х томах: Т. 1. – Москва: Атеист , 1925. – 275 c.
2. Домнич. М Великая французская революция и католическая церковь. ‒ М.: Издательство Академии наук СССР, 1960. – 195 с.
3. Mezzadri L. Rewolucja francuska a Kościół. – Kraków: WAM, 2007. – 232 s.
4. Żywczyński M. Kościół i rewolucja francuska. – Kraków: Universitas, 1995. – 89 s.
5. George J. Marlin. La Révolution française et l’Église [Електронний ресурс]. Режим доступу. –https://www.france-catholique.fr/La-Revolution-francaise-et-l-Eglise.html
6. Токвіль, Алексіс де. Давній порядок і революція / З фр. пер. Г. Філіпчук. – К.: Юніверс, 2000. – 220 с.
7. Документы истории Великой французской революции в 2-х томах: Т. 1 / под ред. А. В. Адо. – М.: Издательство Московского университета, 1990. – 526 с.
8. Вауліна Ф. В.Основні тенденції зміни політичного впливу католицької церкви // Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна, серія „Питання політології”. – № 912. – Випуск 17. – 2010. – С.205‒211.

---

Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк

e-mail – dymydyuk_da@ukr.net

Facebook –

Львівський медієвістичний клуб

ISHA-Lviv