СПРОБА РЕКОНСТРУКЦІЇ ГЕНЕАЛОГІЇ ШВЕДСЬКИХ ПРАВИТЕЛІВ VIII—X ст.
ПОПЫТКИ РЕКОНСТРУКЦИИ ГЕНЕАЛОГИИ ШВЕДСКИХ ПРАВИТЕЛЕЙ VIII—X СТ.
ATTEMPT TO RECONSTRUCTION A GENEALOGY LIST OF SWEDISH RULERS VIII–X C.
Автор – Владислав КІОРСАК, Львівський національний університет імені Івана Франка
Стаття опублікована в ЗАПИСКИ ЛЬВІВСЬКОГО МЕДІЄВІСТИЧНОГО КЛУБУ. ВИПУСК №2.
У статті здійснено спробу реконструкції генеалогії шведських правителів від кінця VIII – до початку X ст, а також проведено відокремлення легендарних володарів від реальних. Досліджено зовнішню та внутрішню політику окремих правителів, а також їхній стосунок до державотворчих процесів у Східній Європі.
Ключові слова: генеалогія, династія Мунсе, середньовічна Швеція, русько-скандинавські відносини.
Питання генеалогії правлячих династій є малодослідженим у скандинавській історіографії, не кажучи вже про вітчизняну, оскільки маємо справу з доволі пізніми джерелами, через що важко відділити легендарний прошарок генеалогії від історичної.
У середньовічному скандинавському суспільстві генеалогія є особливим явищем, унікальність якого полягає в надзвичайній вагомості родоводу. Його семіотику можна поділити на дві частини – ментальну та культурну. Ментальний вимір полягає в тому, що родовід для скандинава був способом його характеристики. Для того, щоб робити висновок про людину, потрібно було знати його рід. Родоводів не було лише в рабів, всі інші повноправні члени суспільства пам’ятали своїх предків від давніх часів, на відміну від інших європейців. Особливі функції виконувала генеалогія в знатних родах. Зазвичай вони виводили свої родоводи від легендарних ватажків, оскільки вважалось, що їхні якості передаються родичам. З іншого боку, це був і спосіб обґрунтування права на політичну та соціальну вищість [9, с. 76].
Королівські династії починали відлік свого роду від язичницьких божеств – Одіна, Фрейра і т.п. Тому особа конунга мала сприйматись як божественна, бо часто була пов’язана із культами та легітимізувала правонаступність його роду [8, с. 90–91].Інший вимір скандинавської генеалогії проявляється в літературних текстах та усних творах. Тут родовід слугує своєрідним стержнем, на якому зав’язується весь сюжет, що дає можливість робити відлік часу вперед і назад, тим самим виносячи події далеко за межі оповіді [14, с. 77–78].
Зрозуміло, що з позицій легітимізму чи знатності, за якою чим довшим був генеалогічний ряд, тим поважніший був чоловік, автори свідомо чи не свідомо вдавалися до фальсифікації генеалогічних даних. Тому нас у першу чергу цікавлять конунги Упсальської династії епічного прошарку пам`яті, який за Глебом Лєбєдєвим починається від правління Івара Широкі Обійми (VII ст.). Звичайно, цей прошарок також є не надто достовірний, однак вже несе відбиток реальних подій. Завершимо розгляд королів заздалегідь визначеними хронологічними рамками, а саме кінцем Х ст.
Не важко здогадатись, що чим більше віддаленим у часі є хронологічний період, в якому жив той, чи інший король, тим більш суб’єктивною і неточною буде інформація про нього. Джерел для реконструкції політичної історії Швеції знайдено досить мало. Генеалогію шведських королів зберегла «Сага про Гревйор» (ХІІІ ст.) [5,с. 70]. Невідомо що саме було джерелом для написання цієї генеалогії, однак багато її даних підтверджують інші джерела. Деяку інформацію нам подають саги з праці Сноррі Струлусона «Коло Земне» (ХІІІ ст.) Не менш важливими є латинські джерела, в першу чергу житія святих. Яскравим прикладом такого твору є «Житіє святого Ансгарія», яке було написано між 865–876 рр. Автори цього твору були очевидцями описаних подій. Цей твір практично повністю виключає ретроспективні уявлення, якими так рясніють скандинавські твори XIV–XV ст. [11, с. 11–86].
Хроніка Адама Бременського (ХІ ст.) є корисною для дослідження більш пізніх періодів, як і твір Саксона Граматика «Діяння Данів» (ХІІ ст.). Джерельна база для дослідження конунгів, так званого «історичного» періоду (друга половина Х ст.) значно повніша і включає в себе широкий масив давньоскандинавської і західноєвропейської літератури.
Період, який ми розглядаємо, знаменується початком правління короля Бйорна (ІХ ст.). За сюжетом саги про Гревйор, він був сином легендарного короля Рагнара Лодброка (ІХ ст.), сина Сігурда Кільце. Бйорн вбив Ейстейна Поганого, сина Гарольда Бойового Зуба (VIII cт.), після чого утвердився на упсальському троні. Тут варто відзначити сумнівність цього епізоду. По-перше, сам Рагнар Лодброк є дискусійною особою, різні джерела по-різному трактують його генеалогію. Якщо ми відштовхуватимемось від Рагнара, якого згадують франкські джерела в зв’язку з нападом на Париж 845 р., то це суперечить твердженню, що Рагнар міг бути сином Сігурда Кільце, період життя якого припадає на середину VIII ст. Так само не міг бути Рагнар і данським королем, оскільки в той час Данія вступала в різні зв’язки з європейськими державами і данська генеалогія є представлена чи не найповніше з-поміж інших скандинавських країн.
Очевидно, автор генеалогічного переліку шведських королів був знайомий з сагою про Рагнара або татром про синів Рагнара, оскільки в тексті він на них посилався [18, с. 60]. Через неточності в хронології важко уточнити предків Бйорна [16, с. 173–196].
Період написання цієї саги – це період поширення романтизму в Скандинавії, який передбачав зацікавлення національною історією, зокрема історією Швеції. Ісландські саги вигадали ще одного сина Рагнара, який нібито був одним з перших жителів Ісландії [9, с. 119–126]. Історичну пам’ять в середньовічній Скандинавії можна реконструювати за допомогою ісландських саг. В «королівських сагах», які описують пізніші часи, інколи натрапляємо на згадки королями таких легендарних осіб як Рагнар Лодброк чи Сігурд Кільце. Очевидно, така історична пам’ять формувалась на основі усних переказів і була невід’ємною складовою суспільства. Тож не дивно що кожна династія прагнула бути потомками легендарних королів, оскільки це був один зі способів обґрунтування територіальних претензій.
Відповідно до «Саги про Гревйор» у Бйорна було двоє синів — Ерік і Рефіль. Однак, ми не можемо знайти жодної інформації про них в інших джерелах. Рефіль не йменується королем Швеції. Після Еріка почав правити його небіж, син Рефіля Ерік, ця особа також не згадується в інших джерелах, тому важко сказати чи справді він міг існувати.
Першими королями Швеції, інформацію про яких ми можемо знайти в інших джерелах, були Анунд і Бйорн. «Сага про Гревйор» називає їх синами Еріка Бйорнсона [18, с. 60]. Вірогідно, що саме Бйорн Еріксон був тим конунгом Бірки, про якого йдеться в житії св. Ансгарія (ІХ ст.) і яке є більш достовірним джерелом, ніж скандинавські саги. За ним в Бірці правив король на ім’я Бйорн, який дозволив Ансгарію у 829 р. провадити свою місію в шведських землях [11, с. 32].
Приблизно в 50–х роках IX ст. в «Житії св. Ансгарія» згадується ще один шведський король Анунд. Він був вигнаний і проживав в Данії, де зібрав команду для відвоювання престолу в Бірці. Хто в той час був королем Швеції – невідомо. Однак, розграбувавши передмістя, ватажок відмовився захоплювати Бірку. Причиною цього автор житія вважає набожність місіонера Херігарія. Данці кинули жереб, який визначив, що їм варто пограбувати місто далеко за межами Скандинавії у землях слов’ян [11, с. 32]. Анатолій Кірпічніков, аналізуючи матеріали археології, доходить висновку, що це могло бути поселення в Ладозі, де в культурних шарах, датованих серединою ІХ ст. можна знайти сліди сильної пожежі. З цього моменту, на думку автора, починається данська колонізація Північноруських земель [7, с. 47–49].
У той час в Швеції, за свідченнями автора житія, правив конунг Олаф. (на фото внизу. – ред.). Враховуючи те, що він правив в один час із данським королем Хоріком І, час його правління можна датувати першою половиною IX ст. Цього правителя не згадують інші джерела. Також за хронологією важко встановити послідовність правління Анунда, Бйорна та Олафа, оскільки сам автор проводить досить нечітку межу між цими правителями. З конунгом Олафом пов’язаний один східноєвропейський епізод, який згадує боротьбу шведів та данців за прибалтійські землі куршів, які до того часу були під владою шведських королів, однак збунтувались і шведам довелось їх придушувати [11, с. 63–65].
Більше інформації знаходимо про наступного конунга – Еріка. Хоч і джерельні відомості про нього суттєвіші, його особа залишає ще багато питань. «Коло Земне» зазначає, що Ерік правив водночас з Гарольдом Прекрасноволосим (872–930) в Упсалі, як конунг об`єднаної Швеції [13, с. 43]. У «Сазі про Гаральда Прекрасноволосого» (ХІІІ ст.) йдеться, що король підпорядкував собі весь Вермаланд, Західний Гаутланд, а також збирав данину з більшості лісових земель [13, с. 48–50].
У цій пам’ятці Ерік називається сином Еймунда. Тож можемо припустити, що Ерік був прямим нащадком «династії Бйорна Залізнобокого». Єдиним невирішеним питанням залишається ототожнення Олафа та за яких обставин він прийшов до влади і, власне, яке відношення він мав до упсальської династії. Тут варто відзначити також політичні особливості Швеції, яка до кінця ІХ ст. не була об’єднаною державою. Тому можемо мати справу з різними гілками шведської династії [10, с. 713].
Обидві саги називають Еріка об’єднувачем Швеції. Цікаві дані подає нам «Сага про Олафа Святого» (ХІІІ ст.), в якій згадується, що
Ерік щоліта ходив походами на Схід і «завоював землі Кіряланд, Естлан, Фінланд, Курланд і багато інших земель на Східному шляху» [13, с. 219]. Саме з цим конунгом дослідники пов’язують освоєння шведами Ауствегу [2, с. 60–61]. Хоча, не виключені й раніші спроби освоєння цих територій [17, с. 321–328].
Дата смерті короля також невизначена. В «Сазі про Гарольда Прекрасноволосого» згадується, що Ерік помер через десять років після того, як Гарольд став королем Норвегії, тобто у 882 р. Більшість дослідників прийняли цю дату, однак в ісландських анналах згадується, що король помер у 871 р [13, с. 639].
У Еріка був син Бйорн [18, с. 61]. У згадуваній «Сазі про Гаральда Прекрасноволосого», зазначається, що Бйорн правив 50 років [13, с. 57]. Ці ж дані підтверджує і «Сага про Олафа Святого» та «Книга про заселення землі». Однак більше інформації про цього конунга не знаходимо. Не зважаючи на це, можемо дійти висновку, що особа Бйорна Еріксона не є вигаданою, цей король справді правив Швецією після свого батька між 871 і 882 рр. і до смерті у 920–х рр.
«Сага про Гревйор» згадує ще двох синів Бйорна – Еріка Переможця і Олафа. Питання про те, чи могли вони бути синами Бйорна є надзвичайно складним, оскільки Ерік правив до 990–х рр. В переліку згадується також що відбулось це в час, коли помер Гарольд Прекрасноволосий. Можливо, автор не врахував представників одного покоління, не виключені неточності й у попередніх обчисленнях.
Еріка й Олафа як синів Бйорна згадує «Сага про Гаральда Прекрасноволосого» [13, с. 57] та багато інших саг. Дружиною Еріка була Сігрід Горда, однак згодом він одружився з дочкою ярла Хакона, а до Сігрід посватались два конунги, один з яких був конунгом Аустрвегу [3, с. 148]. Через те, що конунги були не надто знатними, Сігрід сприйняла це як образу і спалила їх обох в будинку, коли вони спали, після цього вона одружилась зі Свейном Вилобородим [3, с. 487]. «Татр про Стюрбйорна» зазначає, що Ерік отруїв свого брата Олафа на бенкеті, після чого правив одноосібно [15, с. 70–73].
Сумнівів в існуванні цього короля немає через величезний пласт різноманітних джерел, які згадують його особу. Цікавим для нас видається свідчення про його зовнішню політику. Зокрема, Адам Бременський, виходячи з розповідей короля Свейна, згадує, що Ерік з великим військом напав на Данію і захопив країну Свейна Вилобородого. В тому ж творі згадується, що він уклав договір з польським королем Болеславом (992–1025), що був скріплений шлюбом, вів війну з Оттоном ІІІ (996–1002), а також ненадовго прийняв християнство [1, с. 346–348].
Східноєвропейська політика правителя відображена нечисельними джерельними свідченнями. Так, «Сага про Інгвара Мандрівника» (ХІІ ст.) згадує одну дочку Еріка, ім’я якої невідомо. Вона була одружена з конунгом фюлька в Гардаріці [6, с. 51–56]. «Сага про мешканців Фарерських островів» (ХІІІ ст.) згадує, що норвезькі купці вбили одного шведа. За це король наказав вбити всіх дванадцятьох купців. Норвезький правитель вирішив помститись. Він доручив напасти на прикордонний загін, а після цього напав на Хольмгард в якості помсти шведському королю [10, с. 242]. Цей факт можна розцінювати як натяк на пережитки часів, коли Східноєвропейскі землі входили до орбіти впливу шведських королів. Очевидно тут мала місце і шлюбна політика – напад на ці землі міг завдати шкоди родичам шведського короля.
Внутрішня політика короля також суперечлива. В «Сазі про Інгвара Мандрівника» описується захоплення Еріком земель дев’яти ярлів, які бунтували проти короля та прилучення їх до Швеції [6, с. 51–56]. Однак Галина Глазиріна помітила схожість цього епізоду із татром про Еймунда [6, с. 59], тому ця згадка може бути виключно символічною.
Син брата Еріка, Олафа, Стюрбйорн очевидно також претендував на шведське королівство. Він неодноразово повставав проти свого дядька. Через це, щоб відволікти конкурента, Ерік дав йому 60 кораблів, щоб він відправився в Аустрвег як вікінг, грабуючи околиці. В тому ж таки творі вказано, що Стюрбйорн відвойовував володіння колишніх королів Швеції [10, с. 163].
Стюрбйорн, заручившись допомогою данців, все ж виступив проти свого дядька. Генеральна битва відбулась на Фллісфеллірі. За сюжетом «Татру про Стюрбйорна» Ерік поклонявся Одіну, а його племінник – Тору. Ерік пообіцяв, що в разі перемоги Одін може забрати його життя через десять років, після чого здобув перемогу. Саме за неї він отримав прізвисько Переможець[15, с. 70–73]. На честь загиблих в цій битві було встановлено декілька рунічних каменів, які підтверджують масштаби цієї події [10, с. 370].
Дата смерті конунга також є дискусійною. Нам відомо що він помер своєю смертю від хвороби [12, с. 116]. Адам Бременський згадує, що Свен Вилобородий повернувся на данський трон після смерті Еріка, пробувши у вигнанні 14 років. Однак, сучасні дослідники спростовують це твердження [4, с. 131–132]. «Сага про Гаральда Сіра Шкура» (ХІІІ ст.) повідомляє, що Ерік помер через 10 років після смерті Стюрбйорна [13, с. 94], тобто десь в 90–х рр. Х ст. У «Сазі про Гревйор» сказано, що коли Ерік помер, його син ще був досить малим [18, с. 61]. Враховуючи, що Олаф був його сином від першої дружини, можемо побачити деякі невідповідності. Скоріше за все, автор саги помиляється, оскільки далі йде легенда про прізвисько короля Олафа Шетконунга, яка не зовсім співпадає з офіційною версією [3, с. 238].
На думку Аделаїди Сванідзе, Ерік Переможець є першим конунгом про якого у нас є справді достовірні свідчення, інші конунги відносяться до епічного прошарку, де народна пам’ять домінує над історичною [12, с. 366].
На прикладі невеликої частини родоводу шведських королів ми розглянули політичну історію Швеції. Ця розвідка має ознайомчий характер і не вичерпується представниками бічних та гіпотетичних членів королівських родів. Метою цієї статті є постановка проблеми, оскільки це питання потребує подальших спеціальних досліджень.
Важливим є розгляд представників непрямих спадкоємців королівств, оскільки саме вони найчастіше відправлялись у морські походи в пошуках слави і збагачення та не рідко колонізували захоплені землі. Такі особи найчастіше ставали героями легендарних саг, часто присвоюючи чужі заслуги. Генеалогія таких людей не є абсолютною і саги згадують лише невелику кількість персоналій, існування яких не завжди можна довести або спростувати, а факти їхніх біографій окуті численними міфами. Доволі часто трапляються «мандрівні сюжети». Якщо почерпнути інформацію про таких бічних представників з інших джерел, вона буде вкрай мізерною, оскільки часто ми мало що можемо знайти навіть про королів, не кажучи вже про їхніх родичів чи місцевих конунгів.
Королівські родини почали описувати часто на замовлення самих представників династії. Саме в цей час починають зароджуватись перші скандинавські національні історіографії – «Коло Земне» Снорі Струлуссона, «Діяння Данів» Саксона Граматика, «Історія Норвегії». На жаль, жодного твору який би відображав історію Швеції цього періоду ми не знаємо, тому мусимо збирати інформацію про кожного окремого короля з невеликих фрагментів.
ПОПЫТКИ РЕКОНСТРУКЦИИ ГЕНЕАЛОГИИ ШВЕДСКИХ ПРАВИТЕЛЕЙ VIII—X СТ.
Владислав КИОРСАК
Львовський национальний университет имени Ивана Франко
В статье сделано попытку реконструкции генеалогии шведских правителей от конца VIII до начала Х вв., а также попытку отделения легендарных персонажей от тех, которые действительно имели место. Проанализировано состояние базы источников и на их основании воспроизведено биографию конунгов династии Мунсѐ. Исследовано внешнюю и внутреннюю политику, а также их отношение к геополитической ситуации в Восточной Европе.
Ключевые слова: генеалогия, династия Мунсѐ, средневековая Швеция, русско-скандинавские отношения.
ATTEMPT TO RECONSTRUCTION A GENEALOGY LIST OF SWEDISH RULERS VIII–X C.
Vladislav KIORSAK
Ivan Franko National University of Lviv
In this article we try to analyze the main sources and to make genealogical research of Swedish legendary kings. Analyze of domestic and foreign policy of this rulers and their influence on processes of state formation in Eastern Europe is made. Historicity of these persons is controversial and sources are often later than events that we are considering on. In our view this issue is very important, because it helps to understand history of the early Swedish states.
Key words: genealogy, house of Munsö, medieval Sweden, Russian-Scandinavian relations.
ПРИМІТКИ
1. А. Бременский, Деяния архиепископов гамбургской церкви, [в:] Немецкие анналы и хроники X–XI столетий, перев. И. Дьяконова, В. Рыбакова, Москва 2012, с. 296–449.
2. Л. Войтович, Князь Рюрик, Біла Церква 2014, 123 с.
3. Т. Джаксон, Исландские королевские саги о Восточной Европе, Москва 2012, 780 с.
4. Г. Джонс, Викинги. Потомки Одина и Тора, Москва 2007, 445 с.
5. Г. Глазырина, Перечень правителей Швеции в древнеисландской «Саге о Хервѐр и конунге Хейдреке». К проблеме конструирования генеалогий, «Восточная Европа в древности и средневековье» 2001, с. 66–71.
6. Г. Глазырина, Сага об Ингваре Путишественнике: Текст. Перевод. Комментарий, Москва 2002, 464 с.
7. А. Кирпичников, Ладога и Ладожская земля VIII–XIII вв., «Историко–археологическое изучение Древней Руси: Итоги и основные проблемы» 1988, с. 38–79.
8. Г. Лебедев, Эпоха викингов в Северной Европе, Ленинград 1985, 285 с.
9. Е. Литовских, Родословия в «Саге о Ньяле», [в:] Восточная Европа в древности и Средневековье: Генеалогия как форма исторической памяти. XIII Чтения памяти чл.-корр. АН СССР В. Пашуто, Москва 2001, с. 119–126.
10. О. Пріцак, Походження Русі. Стародавні скандинавські саги і Стара Скандинавія, Київ 2003, 1306 с.
11. Римберт, Житие святого Ансгара, [в:] Швеция и шведы в средневековых источниках, ред. А. Щеглов, Москва 2007, с. 11–86.
12. А. Сванидзе, Викинги — люди саги: жизнь и нравы, Москва 2014, 800 с.
13. С. Стурлусон, Круг Земной, ред. А. Гуревич, Москва 1980, 687 с.
14. Ф. Успенский, Люди, тексты и вещи. Из истории культуры средневековой Cкандинавии, Москва 2015, 256 c.
15. Flateyjarbok. En Samling af norske Konge-Sagaer med indskudte mindre Fortællinger om Begivenheder i og udenfor Norge samt Annaler, udg. af G. Vigfusson og C. Unger, Christiania 1862, 603 p.
Записки Львівського медієвістичного клубу. Випуск № 2.
159
16. A. Smith, The Sons of Ragnar Lothbrok, «Saga Book of the Viking Club» 1936, № 11, p. 173–196.
17. T. Noonan, Why the Vikings First Came to Russia, «Jahrbücher für Geschichte Osteuropas, Neue Folge» 1986, № 34, p. 321–348.
18. The Saga of King Heidrek the Wise, trans. C. Tolkien, London 1960, 100 p.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com
Редактор – Ірина Гіщинська
А також, у Facebook –
Львівський історичний клуб 