Зброя як витвір мистецтва. Меч.
Weapon as a work of art. Sword.
Автор – Любомир Гуменюк, студент ІІІ курсу історичного факультету ЛНУ ім. І.Франка
У даній доповіді звернемо увагу саме на мечі руської доби. Меч – своєрідний символ феодального ладу, основна зброя воїна-дружинника – еліти руського війська, потужна і дуже цінна.
Звертаючи увагу на клинки, варто відзначити, що вони були дорогими і в похованнях навіть дружинників, порівняно рідкісні. (Так в Чернігові (і Шестовиці) на 250 курганів припадає 9 мечів, в Києві на 125 курганів – 11. Таким чином, один меч припадає приблизно на 20 поховань). В епоху раннього феодалізму меч часто становив індивідуальну власність, і разом з власником клинок клали в могилу. У всякому разі в комплексах X ст. дата меча майже завжди збігається з датою решти поховального інвентаря. Належність меча одній людині підтверджується і його умисним псуванням (зігнутий, зламаний) під час поховання. Майновий стан людей «які забрали» в могилу свою зброю, не викликає сумніву: меч – ознака ознака багатих поховань.
Якщо говорити про самі мечі, то не зважаючи на свою схожість на перший погляд, між ними є ряд розбіжностей, що полягають основним чином в оздобленні. Це зокрема, написи (Кірпічніков) або клейма. На меч часто наносили один або кілька священних термінів. В клеймах (інколи) відображено посвяту клинка Богу, Хресту. Тоді напис виступає як одна або кілька присвятних формул (при цьому іноді додавались символи). Для рукоятей мечей також характерні: візерунки геометричного малюнку, виконані кольоровими металами, стрічкоподібні прикраси, оформленні черню і сріблом і щедро орнаментовані (рослинна орнаментація). Деякі майстри підписували свої вироби, крім того існували й такі, які таврували різними знаками нескладного геометричного малюнка – хрести, кола, спіралі, півмісяці.
Руські ковалі навчились виготовляти мечі з булату. Булат – це не просто сталь: булатні мечі здатні були рубати багато років, практично не туплячись, залізо і сталь, не гнулися, але і не ламалися. Клинок з булату піддавали травленню і на його поверхні з’являлися характерні візерунки-розводи: хвилясті темні смужки на більш світлому тлі. Фон цей виходив темно-сірим, золотисто, або чер- вонувато-бурим, чорним (воїни хотіли золотий фон).
У процесі виготовлення клинків, руські майстри згодом за допомогою ковальського зварювання стали робити багатошарову сталь зі смуг твердої сталі і м’якого заліза (від 3 до 500 шарів) – це підвищувало міцність і створювало після обробки поверхні різноманітні візерунки. Надалі така сталь була названа дамаською-булатом (зварний Харалуг на Русі – перша згадка Аль-Біруні). Готові клинки покривали гравірованим і черненим орнаментом і в поєднанні з ювелірно обробленою рукояттю представляли собою справжні перлини ювелірного та ковальського мистецтва. Пізніше на Русі стали кувати мечі-кладенці з візерункового булату і дамаска.
Наразі звернемо увагу на декілька руських мечів, які безперечно є високохудожніми творами збройового і ювелірно-ливарного ремесла.
Меч з с. Карбачиїв біля Камянця-Подільського
Обставини знахідки зброї невідомі. Камянець-Подільський краєзнавець Ф. Пулавський передав меч в музей графів Красинських. Його вважали знайденим поблизу Варшави. Вперше руське походження знахідки обгрунтувала В. Сарновська, але її робота, малюнки і сам меч були втрачені, внаслідок нападу німців на Польщу в 1939 році. В архіві Ленінградського відділу інституту археології (АН СССР) вдалось віднайти досить хороше зображення меча, зроблене в 1903 році-найкраще, що залишилось від загиблої пам’ятки. Рукоятка меча- шедевр ливарно-ювелірного мистецтва-прикрашена незвично багатим рослинним орнаментом з плавно зігнутих гілок. На стрижні він у вигляді «Древа життя», у якого гілки ростуть з підніжжя ствола. Техніка обробки – черньовий (сплав срібла, свинцю, сірки та інших металів, використовуєтьсся для обробки ювелірних виробів, металів) візерунок на «бронзі» (перехрестя і рукоять) і прочерчений візеронок на черньовому фоні (навершя). Росленний візерунок клинка з Карабачеєва по своїй досконалості може зрівнятись з речами ХІІ-ХІІІ ст., але він відомий вже і в п. половині ХІ ст. (зокрема орнаменти в Софії Київській). На основі типологічних і декоративних особливостей Карабачиївський меч історики датують п. пол. ХІ ст.
Ця пам’ятка – блискучий твір давньоруського збройового і ювелірно-ливарного ремесла. Він свідчить про розквіт руського клинкового мистецтва в першій половині XI ст .
Меч Коваля Людоти
Знайдений у 1890 році під час господарських робіт у у селищі Фощевата, поблизу Миргорода, Полтавської області. Зараз він зберігається в Київському історичному музеї.
Його рукоятка складається з 5 окремо відлитих з бронзи частин з рельєфним орнаментом у вигляді чудовиськ в стилі надгробних рунічних каменів XI ст. Саме така рукоятка зображена на шведському рунічному камені з Рамтунде в Седерманланд (Король Сігурд пронизує змія Фафнира – епізод з пісень Едди). Для чисто північних речей він виключає подібну «різностильність». Тому історики відносять місце походження меча десь з Південно-Східної Прибалтики.
Справа в тому, що на фощеватівському мечі відкрилось підписне клеймо, яке не лише відкинуло його скандинавське походження, але і перевернуло уявлення про давньоруські мечі. Під час очистки леза дослідники неочікувано виявили на мечі руський напис (на мечі з скандинаво-прибалтійською рукояткою).
Напис відкрилася біля рукоятки, вона двостороння і наведена інкрустованим в метал дамасковим (булат) дротом. Техніка її виконаня практично не відрізняється від каролінзьких мечів Х ст. Зроблена з уставними кириличними літерами.
На одній стороні леза напис: «КОВАЛЬ»; На іншій частково збережене ім’я коваля, швидше за все з 6 букв (можна розрізнити другу букву-«Ю» і останню-«А»; першою літерою, судячи з її гострокутного завершення могла бути «Л» або «Д»; На 3 і 4 місцях, ймовірно, стояли букви «Д» і «О»).
Висувають дві найвірогідніші версії – ЛЮДОТА або ЛЮДОША. Бідьшість істориків схиляється до першої версії, через що меч так і назвали. Але, щоб там не було написано, загальний зміст зрозумілий – це виробнича марка, що засвідчує творця виробу. За палеографічними данними напис відносять до перш. Пол. XI ст. Якщо це датування вірне, то цей напис являється найстарішим руським написом на металі і передає найдавніше ім’я ремісника (в данному випадку коваля), яке дійшло до нас.
Завдяки цій знахідці, Русь після Каролінгськой імперії виявилася другою країною в Європі, де був виготовлений підписаний меч. В цілому меч з Фощеватої збагатив наші уявлення про розвиток руської матеріальної культури XI ст.
Меч князя Святослава
7 листопада 2011 року запорізький рибалка Сергій П’янков ловив рибу і коли його ліска за щось зачепилась він почав тягнути це на берег. 21 листопада 2011 року знахідку було передано до Музею історії запорозького козацтва. Меч має класичну форму (довж.- 96 см., вага – 1 кг.). Руків’я меча інкрустовано міддю, латунню та сріблом. Роботу дійсно можна назвати ювелірною і вона підкреслює особливість цієї зброї. До кінця 2012 року знахідку було реконструйовано.
Клеймо. Воно було виявлено під час реставрації у верхній третині долу меча. Надпис читається як ULFBERHT (Ульфберт), що свідчить про виготовлення даної одиниці зброї у найвідомішій західноєвропейській майстерні, що працювала у верхів’ях (за іншими даними – у середній течії) Рейну і дуже славилася своєю продукцією. Взагалі, розповсюдження мечів з цим клеймом є унікальним виробничим феноменом середньовіччя, який свідчить про організацію франками «найбільшого за розмахом в історії Європи виготовлення найдорожчої і престижної білої зброї» (Кєрпічніков).
Унікальність зброї, збіг місця знахідки з приблизним розташуванням місця загибелі київського князя Святослава Ігоровича, а також виявлення подібних мечів схиляє істориків до думки про те, що даний меч є свідком і безпосереднім учасником останньої сутички київського князя Святослава Ігоровича з печенігами в 972 році.
Висновки: отож, якщо підвести підсумки, то можна сказати, що зброя (а зокрема мечі на які я звернув увагу) в Київській Русі, була не лише знаряддям війни, але й справжнім витвором мистецтва. Це різноманітна інкрустація дороцінними металами (золотом, сріблом, міддю), покриття черню (сплав зі срібла, міді, свинцю і сірки). І хоча таке оздоблення було дуже дорогим, воно зустрічається на більшості мечів цього часу.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com
Редактор – Ірина Гіщинська
А також, у Facebook –
Львівський історичний клуб 