Залізодобування як вид ремесла у  хорватів українського Прикарпаття

Iron making as a kind of craft in Ukrainian Croats of Carpathian region

Автор – Христина Ісик, студентка ІІІ курсу історичного факультету ЛНУ ім. І.Франка

На  сьогоднішній день залізо через значні його переваги над іншими металами має широке практичне застосування. Вагоме місце, через потребу у високоякісних знаряддях праці та з метою оборони, його виробництво займало і у східних слов’ян. Зокрема, у хорватів, представників Луки-Райковецької культури, які, на думку більшості вчених, розселились у Верхньому Придністров’ї, у межиріччі Дністра, Пруту і Серету.

Залізо можна знайти в будь-якій породі, проте як і в давнину, так і в сучасній промисловості для його видобутку використовують руди, що містять окисли заліза. Відомо чотири основні види таких руд, що складаються з кількох елементів:

• Червоний залізняк (гематит) – містить власне залізо у вигляді окислу заліза та порожню породу – кремнезем
• Магнітний залізняк є найбільш багатим на залізо, так само як і попередній вид руди, складається із окислу заліза та кремнезему
• Шпатовий залізняк (сидерит) – містить залізо у вигляді вуглекислої солі
• Бурий залізняк (лімоніт) – окрім самого заліза містить пусту породу – глину. Саме він та похідна від нього болотна руда були основною сировиною для металургійного виробництва східнослов’янських племен. І так, як для виробництва заліза потрібна була найбільш окислена руда, її видобували або шляхом прямого збору на землі або у неглибоких ямах.

За лінгвістичними даними слово “руда” як і “залізо” було здавна відоме слов’янам. Адже культуру освоєння заліза вони розпочали саме з болотної руди. Остання у давньоруській мові означала одночасно і руду, і кров, а прикметники рудий був синонімом червоного, рудого. Від слова “руда” походить назва рудня – підприємство, на якому сконцентровано відповідне обладнання та реманент, що забезпечує отримання кричного заліза сиродутним способом. Руднями називали також невеличкі селянські горни з ручною працею.

Розвиток металургії у хорватського населення Українського Прикарпаття базувався на традиціях племен празької культури, у період існування якої були закладені підвалини та головні напрямки розвитку техніки та технології добування заліза. Тому, власне, перейдем до самої технології виробництва цього металу.

Протягом всього часу металурги східних слов’ян застосовували сиродутний спосіб отримання заліза, коли залізо одержували у вигляді криці з руди шляхом безпосереднього його відновлення в горнах при температурі 1100-1300 °C. Горни були двох типів: перший представлений печами з наземними шахтами (див. рисунок 1), що розташовувались у майстернях або на відкритій поверхні. Другий тип горна був ямним, з шлаковипуском (див. рисунок 2). 

Процесу самого плавлення заліза передувало виготовлення деревного вугілля, так як воно було основним видом палива. На основі даних етнографії встановлено, що випал вугілля тривав декілька днів. Важливо було правильно укласти дрова, покрити їх шаром гілок, моху і соломи, а зверху засипати шаром землі, влаштувати правильний притік повітря через отвори-піддувала, відвести гази через димові отвори.

Через те, що руда містить досить велику кількість порожньої породи та вологи перед використанням у металургійному процесі її обробляли – промивали, сушили, іноді випалювали. Все це в сукупності називається збагачуванням руди.

У невисокий сиродутний горн (до 1 м) завантажували шихту – суміш залізної руди і деревного вугілля. У ході сиродутного процесу горіння вугілля створювало в печі високу температуру й активну відновну атмосферу, що являла собою окис вуглецю. У таких умовах залізна руда, що складається в основному з оксидів заліза, кремнезему, глинозему та інших оксидів, зазнавала хімічних змін. Але такі складові руди як кремнезем або глинозем  плавились за дуже високих температур від 1710 до 2050 °C. Тому до руди додавали флюси – домішки, які потрібні для зниження температури плавлення сторонніх компонентів і видалення їх із розплавленого заліза. Це могло бути вапно або кістки тварин. При мінімальній температурі в 1030 °C частина окислу заліза утворює з породою рідкий шлак, який стікав на дно печі. Інша частина окислу заліза пізніше відновлюється у металеві зерна, які опускались вниз печі, злипались і утворювали крицю. Після цього крицю витягали ломом та захоплюючи кліщами ретельно проковували для виділення з поверхні криці частинок шлаку.

Вже у VIII ст. залізодобування набуває широкого поширення. Це підтверджує нам археологія. На землях розселення хорватів з’являються гнізда поселень із своїми металургійними осередками (Добринівці, Чорнівка ІІ, Ревно, Галич, Рудники). Частину  з них, власне, тих, що знаходились на території Буковини, схематично зобразив Б. Тимощук. Крім цього, збільшується число залізних виробів. Так, на території Стільського городища вони представлені насамперед зброєю.

Багато інформації про розміщення залізорудного виробництва східних слов’ян та, зокрема, хорватів дає аналіз давньослов’янських географічних назв. Як і більшість геологічних порід, руди залягали не по всій території, а у певних місцях суцільним масивом або ж окремими гніздами. І саме з таких місць нам відомі топоніми та гідроніми, що містять корені руд, рут, ржа. Яскравим прикладом на підтвердження цього може слугувати поселення в с. Рудники, що на Львівщині, де Володимиром Цигиликом було виявлено 20 горнів. Стінки залізоплавильних печей були обмазані глиною, у їх заповненнях було чимало шлаків та уламків кераміки. Результати трьохрічних досліджень, а також обстеження зруйнованої в процесі господарських робіт західної частини пам’ятки, дозволили досліднику вважати, що тут  йдеться не про звичайне поселення з окремими з залізоплавильними об’єктами, а про існування спеціалізованого виробничого центру по добуванню заліза.

Таким чином, поєднання гірського рельєфу з великими запасами деревини і річкових долин з відкладенням залізних руд створювало племенам хорватів добрі умови для розвитку залізодобувного ремесла. А останнє, в свою чергу, визначало економічний розвиток та значний потенціал суспільства.

Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, у Facebook –

Львівський медієвістичний клуб