Бойовий корабель вікінгів: будова та оснастка

Боевой корабль викингов: строение и оснастка

 Viking warship: structure and equipment

---

Автор – Базюк Христина, студентка-магістр історичного факульту ЛНУ ім.І.Франка

---

Період з VIII по XI ст. є ключовим в історії розвитку скандинавських країн. Їх вплив ні до, ні після зазначеного відрізка часу не був таким масштабним. Для того, аби здійснювати масштабні походи та завоювання, їм був потрібен надійний та швидкий транспорт. І ним стали кораблі. До причин експансії вікінгів зараховують багато чинників, однак одним із вирішальних стало те, що вони мали судна, конструкція яких переважала будову всіх тогочасних європейських кораблів. Існує чимало поглядів на причини еволюції суден вікінгів. Найточніше ілюструє це питання цитата[1] із праці Стефана Брінка:

«Зміни, які ми можемо бачити в кораблебудуванні, впродовж епохи вікінгів були не революційними, вони репрезентували нововведення та пристосування до нових цілей застосування, але не були [раптовими] винаходами».

Починаючи з VIII ст., ми можемо бачити перехід від раннього способу побудови корпусів до новішого: замість того, щоб робити рами кораблів такими, що тільки приблизно повторюють лінії корпусу (їх згодом оперізують планками, які залишилися всередині на поверхні дощок), новий метод полягає у вирізанні рами таким чином, щоби вона точно відповідала формі корпусу; потім дошки приєднували клинцями до рами. Оскільки вже не треба було вирізати планки, заощаджувались і деревина, і час^[2].

У ІХ ст. кораблі вікінгів набули конструкції, яка зараз визнана класичною. Тепер боки судна вищі, кочети^[3] вирізані у верху обшивки. Деталей корпусу стало більше, ніж раніше, включно з низкою нововведень в кілю, що дозволили використовувати міцнішу та рівнішу деревину. Також з’явився примітивний кільсон – армоване гніздо для щогли, прикріплене до кіля. Він розширюється щонайменше на 4 ребра, які пускають вниз напругу щогли і такелажу на більшу площу площі кіля, зменшуючи ймовірність його падіння (злому). З’являються стелажі, які розміщені вздовж фальшборту, щоб вішати на них щити. Палуба фактично спирається на поперечні колоди, які самі частково спираються на посилений складений настил – Meginhufr – який часто робили з декількох шматків, скріплених разом залізними кілками, іноді показуючи різкий поворот обшивки в цій точці (це можна спостерігати на кораблях з Усебергу та Гокстаду). У кораблях до цього дані колоди використовували в якості гребних лав^[4].

В міру того, як вікінги все більше покладалися на торгівлю замість військових походів у Х–ХІ ст. (цей процес збігався із поширенням християнства серед скандинавів), починає домінувати клас суден, які розробляли у зовнішніх портах. Переважно ці кораблі називають Knarr (на фото внизу – ред.) або Hafskip. Вони мають вищі борти, коротші та ширші корпуси, укріплені бімси та важчу раму, до якої планки прикріплювали нагелями. Все це робить їх значно міцнішими, ніж довгі кораблі – і тому придатнішими для вітрильних подорожей через океани.

Ці кораблі тепер головним чином призначені для перевезення вантажів і фігурують переважно в класичних сагах як головні судна для розвідки на далекі відстані. Це мало сенс, адже довгі кораблі будували здебільшого для рейдів по ріках та в прибережній смузі – вони не були придатні для тривалих морських подорожей, а їх вузька форма не залишала місця для запасів, необхідних для такого плавання. Довгий дракар з екіпажем від 50 до 100 осіб ледве зміг би взяти достатньо води та їжі для подорожі, тривалішої за кілька днів.^[5]

Завдяки археологічним розкопкам у Скуллелеві на Роскілле-фйорді в Данії стало відомо, що приблизно до 1000 року між «торговим» і бойовим кораблем з’явилася значні відмінності, а отже, змінилися і прийоми будівельних робіт. Судна, як і раніше, залишалися клінкерними, однак при будівництві відмовилися від звичної системи прив’язування дощок обшивки до шпангоутів, надавши перевагу нагелю, що зробило всю структуру більш жорсткою. Вводили посилену поперечину, яка розташовувалася вище, ніж інші, підтримувала щоглу і зв’язувала таким чином борт корабля. Додаткові шпангоути над ватерлінією теж відійшли у минуле, і майже на всій протяжності верхні пояси обшивки отримали для додання їм жорсткості поздовжні балки, або стрінгери. Поперечки продовжували прибивати до верхівок шпангоутів нагелями, а до бортів корпусу за рахунок підкосів. Крім того, на деяких кораблях вище рівня палуби з’явилися додаткові поперечки, здатні служити для розміщення веслярів. Цікаво відзначити, що на додачу до дуба при будівництві кораблів тепер використовували широку палітру деревини: липу, ясень, вербу, березу і сосну, що, ймовірно, свідчить про появу складнощів із віднаходженням відповідного для будівництва дуба^[6].

Коротко охарактеризувавши зміни в будові суден вікінгів протягом VIII – XI ст., варто перейти до аналізу військових кораблів скандинавів на конкретних прикладах.

---

Будова бойового корабля вікінгів

Судно з Квальзунда

У 1920 р в Квальзунді (о. Херо, Норвегія) був знайдений корабель (розкопки проводили X. Шетеліг, Ф. Йоханессен). Побудований у 700 р. квальзундський корабель – це великий, відкритий, придатний для плавань у відкритому морі човен завдовжки 18 м, шириною 3 м і глибиною 80 см. Це перше знайдене в Скандинавії судно, що відрізняється наявністю кіля. В основі конструкції корабля знову лежить дошка днища, яку виготовляли з таким розрахунком, щоби по зовнішній її поверхні проходив інтегральний полоз, який утворював рудиментарний кіль^[7].

Незважаючи на примітивність далекого від досконалості пристосування, воно все ж було значним кроком вперед, оскільки помітно посилювало дно корабля, підвищувало його стійкість до впливу хвилі й давало можливість зробити корпус ширшим, зручнішим і просторішим. Що важливо – збільшена стабільність передбачала можливість встановити щоглу, оскільки наявність кіля забезпечує кораблю здатність не перевертатися, незважаючи на сильний крен. Хоча слідів щогли або такелажу виявити не вдалося, будова даного корабля перетворює його в судно, придатне для ходіння у відкритому морі під вітрилом або на веслах.

Клінкерний корпус виготовляли повністю з дубових дощок, які скріплювалися між собою за рахунок залізних клепок або цвяхів. Пояси обшивки стали вужчими, а це призводило до збільшення їх кількості, причому тепер вони складалися з декількох дощок.^[8] Подібне нововведення зробило корпус більш гнучким, а також усунуло трудомісткий і, безсумнівно, вкрай складний процес виробництва необхідних дуже довгих дощок. Крім того, квальзундський корабель – перший приклад уже класичного способу встановлення фіксованого керма на кормі з правого борту. Параметри конструкції квальзундського корабля дають йому право впевнено претендувати на звання чи не першого відомого нам представника нової ери в скандинавському суднобудуванні, справжній розквіт якої настане в IX–ХІ століттях.

Характерні ознаки судна з Квальзунда:

• Кіль (хоч і не у вивершеному вигляді);
• Дошка, яка лягала в основу корабля, нарешті отримала третій вимір – висоту і Т-подібний переріз;
• Фіксований руль на кормі, з правого борту;
• 8 тонких дощок обшивки – чіткіші обриси судна.

---

Судно із Усебергу

Судно із Усебергу (800 – 850 рр.^[9]) – яскравий приклад змін, описаних вище. Корабель виявили 1904 р. на західній стороні Осло-фйорду з готовим до плавання кермом та з носом, спрямованим на південь – до відкритого моря^[10]. Усередині знаходилися скелети двох жінок^[11]. Навколо човна були розкладені камені, а все поховання покрили дерном, в результаті чого вийшов великий курган, вага якого – 6000 тонн. Власне це і спричинило осідання могили, в результаті чого корабель досить сильно постраждав.

Головні параметри судна: найбільша довжина 21,44 м, найбільша ширина 5,10 м і висота борту, включаючи кіль, 1,58 м^[12].

Високі штевні^[13] корабля були вкриті тонким шаром землі й тому зотліли. Тільки деталі голови дракона були знайдені поблизу носової частини судна. Дослідники припускають, що корма закінчувалася хвостом дракона, виконаним у тій же манері.

Виготовлений з дуба корпус мав на кожному борту 12 поясів обшивки товщиною близько 20 мм і шириною від 230 до 340 мм. Десятий пояс був виконаний так, що одинадцятий стояв майже вертикально. Верхній, дванадцятий, пояс (який, як і одинадцятий, складався з дощок товщиною близько 30 мм) зовні мав соснову планку шириною приблизно 80 мм, прикріплену нагелями^[14] до борту судна на відстані 20 мм від нього. До щілини цієї планки могли бути прикріплені щити. Клінкерне з’єднання дощок обшивки кріпилося сталевими заклепками. Нижні пояси судна з Усебергу мали особливо виконані клампи^[15], до яких були прив’язані шпангоути специфічної форми^[16].

Верхні пояси до шпангоутів кріпилися нагелями. Шпангоути доходили тільки до десятого пояса. Вище стояли бімси^[17], які підтримували два верхні пояси обшивки. Дошки палуби лежали вільно на бімсі або були укріплені нагелями з тису.

У дванадцятому поясі було 15 отворів для весел – веслових портів, діаметром від 90 до 110 мм. Від отворів йшли прорізи, виконані навскоси вперед, через які можна було пропустити лопасть весла, так що все весло можна було вставити у веслові порти зсередини. Весла, виготовлені з ялини, довжиною від 3,7 до 4 м, були занадто короткі, щоб їх можна було використовувати для веслування.

Незважаючи на високу якість роботи майстрів і робочий стан весел та керма, вони не мають жодних слідів зносу, тому виникає підозра, що ними взагалі ніколи не користувалися. Виникає стійке враження, що кораблем перестали користуватися ще до поховання. Цілком ймовірно, що деяку частину оригінальної оснастки з судна передали іншим кораблям, а кермо і весла виготовили спеціально для похорону^[18].

Палубу човна виготовили із соснових дощок товщиною 2–3 см. За винятком дощок на носі та кормі й по обидва боки щогли, палуба міцно прибита до поперечок цвяхами. Настільки велике обмеження в доступі до простору внизу під палубою свідчить про те, що судно не призначалося для тривалих і важких подорожей^[19].

На судні з Усебергу були щогла і вітрило. Щогла зроблена з сосни. Вважають, що вона досягала 12–13 м у висоту. Кільсон, в якому знаходилася підставка для щогли, знаходиться зверху на кілі, однак не прикріплюється до нього. Короткий і не дуже ґрунтовний для судна такого розміру кільсон^[20] простягається лише на два корабельних шпангоути і підтримується з кожного боку двома кріпленнями. Гніздо щогли має закруглення в передній частині, задня ж вирубана в формі квадрата – просте і дотепне рішення, що дозволяє знімати і ставити щоглу, забезпечуючи їй надійну основу в процесі плавання під вітрилом. Кріплення щогли, яку можна було піднімати в море, було доволі слабким. Вітрильне оснащення і кріплення керма (з боку судна) було таким, як і на гокстадському кораблі. Встановлені на 7-му та 11-му шпангоутах великі дерев’яні вилки слугували для укладання шпіртів (жердин для виносу шкотових кутів вітрила на вітер).

Сам корабель прикрашений різьбою^[21]. У гробниці на судні були знайдені також залишки невеликого чотириколісного возу і четверо саней. Всі вони мали тонке різьблення, вкрите фарбами, які після розкопок швидко зблякли. У носовій частині судна під товстим шаром каміння знайшли розбиті посудини для води, весла і якір. Позаду щогли лежав такелаж і комплект весел. Поруч із судном були виявлені скелети 10 коней, запряжених по двоє, і чотирьох собак.

Особливості даного корабля:

• Корабель не призначався для довгих морських плавань;
• Найстаріший із знайдених суден, на якому було виявлено щоглу та вітрило;
• 12 поясів обшивки;
• Прикрашений прекрасною різьбою.

---

Корабель із Гокстаду

Корабель із Гокстаду знаходився під курганом діаметром 43,5 м і 5 м заввишки біля ферми Гокстад в Вестфолді, недалеко від Усебергу. Розкопки проводив у 1880 р Ніколай Ніколайсен, і хоча могилу давним-давно розграбували, саме судно збереглося в чудовому стані. У гробниці, спорудженій за щоглою, ближче до корми, виявили скелет великого і сильного чоловіка, який помер у віці шістдесяти з гаком років.

Разом з ним були захоронені 12 коней, шість собак і, що набагато цікавіше, павича – свідоцтво далеких подорожей скандинавів або ж екзотичних комерційних зв’язків^[22].

Незважаючи на те, що дата введення в дію судна – це приблизно 890 р., основні будівельні прийоми мало чим відрізняються від тих, що існували 90 років до того, коли споруджувалося Усебергське судно.

Якщо не брати до уваги соснових дощок палуби, гокстадський корабель складався повністю із дуба. Судно дещо довше, аніж усебергське, – 23,33 м, а максимальна ширина – 5,25 м^[23]. Маса повністю спорядженого корабля досягала 20,2 тонни. Клінкерний корпус налічує по 16 поясів обшивки з кожного боку, тобто на чотири більше, ніж в усебергського корабля, внаслідок чого висота від кіля до планширу досягає 1,95 м, що дає гокстадському кораблю значно вищий надводний борт і більш округлий поперечний профіль, ніж в усебергського судна.

Кіль вирубаний з великого дуба і досягає в довжину 17,6 м. Як і в усебергського човна, він нагадує дуже рівну і неглибоку дугу, але є помітно глибшим – 37 см по міделю, 40 см в області носа і 42 см біля корми^[24].

Пояс, що прилягав до кіля, як і сам кіль, був без клампів і без прямого зв’язку зі шпангоутами, що протягалися до десятого пояса. Другий-восьмий пояси в середній частині мали клампи, виконані як одне ціле з ними. В районі штевнів клампи були відсутні і на другому поясі. Шпангоути з дошками обшивки зв’язувалися вербовими прутами, в результаті виходило еластичне з’єднання. Дев’ятий і десятий пояси були з’єднані зі шпангоутами дерев’яними нагелями^[25].

Товщина обшивки – близько 25 мм. Більш потужними були пояс з портами для весел і десятий, у якого шпангоути закінчуються. Цей пояс називали ще головним (майбутній бархоут^[26]); в середній частині судна його товщина досягала 40 мм, а біля штевнів – 25 мм. Поперечний переріз пояса чотирикутний, завдяки цьому судно з Гокстаду мало відповіднішу поперечну форму. Верхні пояси обшивки скріплювали потужні бімси, які доходили до чотирнадцятого пояса, підкріплені нагелями з дерева і сталі по черзі.

На чотирнадцятому поясі було 16 веслових портів, які зсередини могли закриватися кришками; товщина його в середній частині судна – 35 мм. Товщина п’ятнадцятого і шістнадцятого поясів – всього 16 мм. З внутрішньої сторони шістнадцятого пояса поставлений брус із поперечним перерізом 110х70 мм^[27]. Це стрінгер, до нижнього краю якого прикріплена планка з поздовжніми отворами для приєднання країв тенту щитів, які висіли за бортом.

17 шпангоутів, поставлених на відстані 0,97 м один від одного, забезпечували судну завдовжки 15,7 м необхідну міцність. У районах штевнів міцність корпусу посилювалася за рахунок установки похилих шпангоутів з бімсами на них і кніцами, підігнаними до обшивки^[28].

На кормі похилий шпангоут і його бімс служили для підвіски керма. Довжина керма, виконаного з дуба, – понад 3,3 м. Для його кріплення до судна на обшивці встановлений конічний брусок – клоц, який просвердлювався разом з обшивкою і похилим шпангоутом. Через отвір проходив шкіряний ремінь, який підтримував кермо і дозволяв йому легко обертатися. Ззаду кермо мало петлю, щоби його можна було піднімати.

Судно з Гокстаду в основному вітрильне, весла (16 пар^[29]) на ньому застосовували тільки в особливих випадках: при плаванні по вузьких фарватерах, при несприятливому вітрі або військових діях – наприклад, поспішному відході від берега або перетині лінії прибою. Знайдені весла мають довжину від 5,3 до 5,8 м. Оскільки на судні банки були відсутні, веслярі, ймовірно, сиділи на морських скринях.

Н. Ніколайс знайшов залишки вітрильного оснащення судна, яке разом з іншими знахідками і малюнками на каменях дозволяють зрозуміти, як вікінги плавали під вітрилом. У середній частині судно з Гокстаду мало щоглу з великим прямим вітрилом. Від неї залишилися тільки топ і шпор. Судячи з їх діаметрів, якщо вважати, що перехід від одного до іншого був поступовим, висота щогли становила 11–12 м. В її центрі розмістилося велике пряме вітрило, площа якого становила приблизно 70.

Розташовані над 14-метровим поясом останні два яруси обшивки прибиті до рядів додаткових верхніх шпангоутів. Для більшої надійності їх стикували з рейками, а крім того, міцно прибивали цвяхами. Відразу ж внизу до внутрішньої частини планширу з внутрішньої сторони прибитий брус з 11 прямокутними отворами між кожним шпангоутом, який служить у ролі підставки або ж місця, на яке можна повісити щити. На гокстадському кораблі налічувалося 64 щити, які прив’язували до кріплення ликовою мотузкою – по 32 щити, пофарбовані через один у жовтий і чорний колір. Хоча в сагах і розповідається про те, що ходити по морю зі щитами на борту нібито було звичайною практикою, багато зображень кораблів з Готланду суперечать розповідям письмових джерел^[31].

Власна маса судна з Гокстаду становить близько 9 т, осадка разом з кілем – 0,75 м. При екіпажі із 70 людей^[32], якщо рахувати, що маса кожного дорівнювала 80 кг, зброї –1,5 т, а продовольства, води –3 т, то загальна маса становила 18 т, при цьому осадка збільшувалася до 0,9 м.

Характеристика корабля із Гокстаду:

• Міцний кіль;
• Щогла висотою 11–12 метрів;
• Квадратне вітрило;
• Руль у кормовій частині корабля справа;
• 16 поясів обшивки;
• Незначний декор судна.

---

Судно із Ладбю

Корабель знайшли у насипаному над ним кургані в 1935 р. на острові Фюн в Данії і того ж року тут почали проводити розкопки (1935–1937 рр.) під керівництвом консерватора Г. Розенберга і фармацевта P. Хелвега Міккельсена. Судно датується приблизно[33] 925 р. н.е. Хоча могила була розграбована ще за часів вікінгів (із оскверненням[34] тіла померлого) і більшість матеріальних знахідок знищено, деяку інформацію із поховального інвентарю можна витягнути. За фрагментами було частково відновлено розшитий золотом одяг покійного, а також його ремінь.

Серед інших матеріальних знахідок[35] – сокира, щит, 45 стріл і, можливо, частина рукоятки меча. До цього слід додати три набори для верхової їзди, що складаються із вуздечки, пряжок і хомутів. У похованні також знайшли посуд: частково позолочену срібну пластину, бронзову тарілку, два відра і набір декорованих ножів. Також в кургані було знайдено рештки 11 коней і 3-х або 4-х собак[36], які були з’єднані між собою спільним повідком.

Сам корабель практично не зберігся – для аналізу нам доступні лише обриси корпусу, відмічені іржавими цвяхами і темними плямами на землі. За ними можна визначити довжину (21,54 м) та ширину (2,92 м) корабля[37], а також те, що судно мало дуже невелику осадку. Судно класифікують як бойове, призначене для дій переважно в прибережних водах[38].У носовій частині корабля лежить оригінальний якір і якірний ланцюг.

Дані судна із Ладбю:

• Бойовий корабель із невеликою осадкою;
• Хоч і знайдений як частина поховального ритуалу, до цього використовувався у мореплавстві.

---

Кораблі із Скуллелева

Ще в далекому 1920 р датські рибалки в Роскілле-фйорді поблизу гавані Скуллелева знайшли залишки кількох суден, які згодом класифікували як кораблі вікінгів. Однак розкопки на цьому місці почали лише влітку 1957 р. співробітники Національного музею в Копенгагені. Вони вирішили, що знайшли шість суден часів вікінгів. Однак при археологічних роботах у 1962 р. було віднайдено 5 човнів (раніше пронумероване судно №4 насправді виявилося половиною судна №2, яке за час перебування у воді розламалося в районі кіля і рухом води було відсунуте на кілька метрів)^[39].

За допомогою радіовуглецевого методу, коли для визначення часу знахідок служить період розпаду ізотопу вуглецю C14, було визначено час будівництва суден – приблизно 1000-ні (±100) роки. Судна, навантажені камінням і фашинами (в’язанками хмизу), були затоплені приблизно в 1100 р. Це було зроблено для захисту тодішнього данського королівського міста Роскілле від нападу ворожих суден, що мали велику осадку^[40].

Знайдені п’ять суден можна розділити в залежності від їх призначення: уламки «довгого» судна №2 і уламки судна №5 є військовими кораблями вікінгів. В кінці першого тисячоліття вікінги стали використовувати човни і для перевезення вантажів (кнори). Прикладом цього є уламки суден №1 і №3, які належали великому і малому кнору відповідно. Крім того, був знайдений 12-метровий човен (судно №6) з масивними штевнями, поясними шпангоутами і степсом^[41] для щогли. Тут буде розглянено військові судна №2 та №5.

Малий бойовий корабель із Скуллелева – «Скуллелев–5» (1030–1040 р.) сягає в довжину 17,3 м, а у ширину – 2,5 м, висота борту – 1,1 м. Площа вітрила – приблизно 45 кв. м. Він – типовий представник суднобудування ХI ст.: корпус має 16 шпангоутів і по сім поясів обшивки з кожного боку^[42], при цьому перші чотири зроблені з дуба, а три верхні – з ясеня. Каркас є більш складною конструкцією, ніж у суден раннього етапу «епохи вікінгів». Шпангоути мали на зовнішній стороні ступінчасті вирізи для щільного прилягання дощок обшивки. Бімси розташовувалися в два яруси з інтервалом по висоті в 20 см, причому нижній (біти) служив лагами палубного настилу. Кожен з шпангоутів з’єднаний зверху поперечиною, які служать опорою для накладної палуби, що розташована на рівні верхівки третього пояса. Для забезпечення веслярів лавками на висоті 30 см над 13-ма нижніми поперечками розташовані палубні бімси, а у верхньому поясі прорізано рівну кількість веслових портів.

Корабель цікавий і тим, що при спорудженні його будівельники явно намагалися заощадити кошти, про що говорять нам три верхні пояси обшивки. Їх відламали від схожого судна, законопатили невідповідні веслові порти і прорізали нові на відстані 95 см в сторону, щоб отвори відповідали банкам веслярів. Впадають в око й інші переробки. Подібна скупість наводить на думку про те, що човен, ймовірно, утримували жителі Роскілле відповідно до обов’язків підданих поставляти королю судно і команду. Виявлені сліди тримачів для щитів по краю планшира^[43]. Човен був розрахований на 24 веслярів^[44].

«Скуллелев–2» (1042 р.), інший корабель, що послужив частиною підводного загородження, є справжнім бойовим кораблем, лонґшіпом, збудованим з дуба. Довжина його сягала близько 30 м при ширині у 3,8 м. Дошки поясів обшивки – по 12 з кожного борту завтовшки мали 2–2,5 см, а довгий 13,34-метровий кільсон зроблений з таким розрахунком, щоби служити поздовжнім посиленням корпусу. Він же підтримував шпор щогли. Необхідний для цього щогл-фішерс, а також такелаж судна вище біт не зберігся. Знайдений залишок штевня виконаний з одного великого шматка дерева. Команда судна складалася з 60-ти або навіть 100 осіб, які гребли 56–60 веслами. Йдучи на веслах, враховуючи, що площа вітрила становила 118–120 кв. м, швидкість плавання по морю становила приблизно 20 вузлів (37 км/год). Незважаючи на дуже велику довжину, човен мав лише метрову осадку, що давало можливість плавати на мілководді^[45].

 

Попри задовільну якість збереження кораблів («Скуллелев–5» – 50%, «Скуллелев–2» – 25%), ми можемо виділити такі особливості в будові кораблів:

• Корабель «Скуллелев–5» має вітрило, він складається із 16 шпангоутів та 7 поясів обшивки з кожного боку судна, а також посилений корпус;
• «Скуллелев–2» – один із найбільших знайдених кораблів «епохи вікінгів»^[46]. Мав по 12 поясів обшивки з кожного боку, 13-метровий кільсон та достатньо малу, як на свій розмір, осадку – всього 1 метр.

---

Судно Роскільде–6

Корабель Роскільде–6 був знайдений разом з вісьмома іншими кораблями під час будівництва музею кораблів вікінгів в 1997 році[47]. Під час транспортування судно було зламаним і цілою збереглася лише частина днища. Перше, що привертає увагу до корабля – його довжина. Кіль, який уцілів практично повністю, має 32 м, а якщо до цього додати різноманітні деталі та корму, його довжину можна оцінити у приблизно 36 м, що робить судно Роскільде–6 найдовшим кораблем вікінгів із усіх поки що знайдених.

Очевидно, корабель був розрахований на 39 пар весел і, відповідно, 78 веслярів. Корабель такого розміру, без сумніву, був власністю короля. Вік судна досі не встановлено точно: попередні результати дендрохронологічних досліджень показують, що корабель був побудований невдовзі після 1025 р. Великі розміри судна потребували нестандартного підходу до його будівництва. Як наслідок, 32-метровий кіль складається з трьох частин. Корпус судна утворювали 8-метрові довгі дубові дошки. Найбільша ширина корабля – 3,99 м. Практично за всіма іншими параметрами корабель ідентичний судну «Скуллелев–2». Він був придатний для довгих подорожей не лише морем, а й по океану. За датуванням можна припустити, що корабель належав королю Кануту (Кнуту) Великому.

Характеристики судна Роскільде–6:

• Це найдовший із досі знайдених кораблів вікінгів (36 м);
• Кіль, який переважно робили із суцільної деревини, тут складається із трьох секції;
• Дослідження корабля триває і досі.

---

Оснастка бойового корабля вікінгів

Надзвичайно важливою частиною корабля вікінгів було його оснащення або ж такелаж. На судні було всього одне квадратне вітрило, яке натягували за допомогою реї і ромбовидної сіті із тросів. А у нижній частині вітрила були канати, які тримали члени екіпажу[48] (таким чином вони контролювали те, як вітрило стоїть під вітром)[49].

Відомості про те, як колись виглядали вітрила й оснащення, ми можемо почерпнути із археологічних та письмових джерел (з періоду VIII–XI ст.). Виробництво матерії, а потім пошиття з неї вітрил, розміри яких варіювалися від 45 до 100 кв. м, було, безсумнівно, не просто нелегкою, ай важкою справою, що потребувала простору і безлічі робочих рук. Наскільки відомо, вітрильну матерію ткали з грубої вовни, іноді зшивали її в два шари, просякали воском чи олією, аби зробити стійкою до впливів стихії. Щоб уберегти вітрило від викривлення і провисання через просочення, його, можливо, посилювали сітками з прокладених по діагоналі мотузок або тонких шкіряних шнурків. Цілком ймовірно, що на кам’яних зображеннях IX століття з Готланду видно саме таке пристосування, яке неодмінно призвело б до появи на вітрилах тих характерних ромбів, які ми часто зустрічаємо в джерелах.

На більшості подібних «панно» також видно «павутинку» з стрічок внизу вітрила, які, судячи з усього, відображають рифові шнури. Всі ці пристрої за принципом дії, мабуть, схожі з вітрильним оснащенням і північнонорвезьких риболовецьких човнів, оскільки вони також мають вплетені у вітрило мотузки, які при затягуванні зменшують площу поверхні вітрила. Як альтернатива цьому, три або чотири горизонтальних рядів рифових шнурів давали можливість підвернути вітрило, підв’язати його і, таким чином, скоротити.

Є і археологічні знахідки оснастки кораблів вікінгів. Так, науковець Джон Боєр почув про виявлені під час ремонту старого дерев’яного храму в Норвегії текстильні фрагменти. Відтоді почались його, спільні із Еріком Андерсеном, дослідження 11-ти середньовічних церков вздовж узбережжя Норвегії. Вони показали, що значні кількості тканого вовняного матеріалу використовувалися для утеплення між дошками даху Тронденеської церкви. Один з цих фрагментів (Тронденес №06) виявився частиною вітрила. Ця знахідка дала змогу детально проаналізувати параметри волокна. Внаслідок радіовуглецевого аналізу виявилось, що тканина датується 1280–1420 рр. Отже це найстаріший знайдений фрагмент скандинавського вітрила[50].

Що стосується термінології, якою позначали тканину, із якої виготовляли вітрила, то тут можна зустріти декілька варіантів:

1.     Vadmal (датською);

2.     Vapmal (старо-шведською);

3.     Vao˜ma´l (норвезькою)[51].

Мотузки плели з кінського волосу, луб’яного волокна та із шкіри моржів, китів, тюленів. Зі збережених графічних свідчень можна зробити висновок, що стоячий такелаж був простим і мінімальним. Різьба по каменю, зображення на монетах і настінні малюнки незмінно показують кораблі з двома або трьома вантами, що підтримують щоглу. Вони, очевидно, кріпилися до верхніх поясів обшивки за допомогою пазових з’єднань або ж через отвори, просвердлені в шпангоутах, чи, можливо, за рахунок металевих кілець, прикріплених до тих же шпангоутів[52] або поперечок[53].

Додаткову міцність щоглі надавали передні і задні опори. У біжучий такелаж[54] неодмінно включався фал[55], який, проходячи через отвір біля топу щогли, полегшував процес підйому та спуску реї[56] і вітрила. Кут реї коректувався двома канатами, тоді як для управління вітрилом годилися інші мотузки і канати – шкоти, булині, такліні і потрійний шкот, що кріпився до середини нижньої частини вітрила. Вся оснастка пролягала через безліч шківів[57], блоків, кілець, хомутів і т.п., деякі з яких уціліли в Усебергському і Гокстадському похованнях.

Власне на прикладі корабля із Гокстаду[58] можна доволі точно продемонструвати оснащення корабля вікінгів (оскільки Н. Ніколайс знайшов залишки вітрильного спорядження судна). Він був в основному вітрильним, весла застосовували лише в особливих випадках (несприятливий вітер чи військові дії). У середній частині судно з Гокстаду мало щоглу з великим прямим вітрилом. Від неї залишилися тільки топ і шпор[59]. Судячи з їх діаметру, висота щогли становила 11–12 м.

Кріплення щогли виконано так, щоб її могла піднімати команда без застосування підйомних пристосувань поза судном. На 8–11метрових шпангоутах встановлений брус шириною до 600 мм, пов’язаний з кілем[60]. У брусі зроблено отвір для шпора щогли – степс. Бімси[61] 7–12-ти шпангоутів підтримують дерев’яний брус, який підкріплює щоглу–щогл-фішерс шириною 1 м і довжиною близько 5 м. У кормовій частині щогл-фішерса є поздовжній отвір, ширина якого відповідає поперечному перерізу щогли. При підйомі щогли її шпор спочатку вставляли в подовжній отвір щогл-фішерсу, а потім тягли за форштаг. Частина команди на кормі допомагала піднімати щоглу до рівня щогл-фішерсу та фіксували його положення. Спереду щоглу підтримував штаг[62], а з боків і ззаду – ванти[63].

Рея[64] довжиною 10,7 м і діаметром посередині близько 220 мм, на ноках[65]–90 мм ходила по щоглі за допомогою ракс-бугеля[66], а піднімався і опускався за допомогою фала. Ходовий кінець фала йшов не близько до щогли, а був віднесений в корму, тому він одночасно виконував і функції ахтерштага[67]. До реї вітрило кріпили за допомогою лина. Для установки вітрила на реї були браси[68], які разом з нею фіксували положення верхньої шкаторини[69] (нижня шкаторина майже вдвічі перевищувала ширину судна). При попутних або бічних вітрах нижні кути вітрила встановлювали за допомогою шкотів[70] й вітрило набувало необхідної опуклості[71].

Таким чином за допомогою шпіртів та булінь[72]домагалися бажаної позиції вітрила. Ще остаточно не з’ясовано, як вікінги брали рифи на прямому вітрилі. З тексту саг до цих пір не вдалося зрозуміти, який нескладний і практичний прийом вони для цього застосовували. До оснастки відносяться і гітови[73], закріплені на нижній шкаторині вітрила, які допомагали підтягувати вітрило до реї.

Отож, в даній статті охарактеризовано еволюцію суден вікінгів, наведено основні приклади будови скандинавських кораблів у VIII–XI ст. на прикладі археологічних даних та здійснено аналіз такелажу суден вікінгів.

---

ПРИМІТКИ

[1]Brink S., Price N. The viking world / Routledge, 2008.  – P. 170.

[2]Patron E. G. Ships and Navigationofthe SCA Period. The Classification and History of Ships of Western Europe. – London: East Kingdom Guild of St Erasmus, 2001. – Р. 8.

[3]Кочети – гнізда для весел, крізь них проходять весла, коли ними гребуть.

[4]Patron E. G. Ships and Navigation of the SCA Period. The Classification and History of Ships of Western Europe. – Р. 11.

[5]Там само. – С. 12-13.

[6]Шартран Р., Дюрам К., Харрисон М., Хит И. Викинги – мореплаватели, пираты и воины. – С. 175–176.

[7]Кіль — поздовжня конструктивна балка нижньої частини судна, що є його головним кріпленням, основним поздовжнім зв’язком набору, що забезпечує міцність і жорсткість днища, а також загальну міцність корпусу судна.

[8]Шартран Р., Дюрам К., Харрисон М., Хит И. Викинги – мореплаватели, пираты и воины. – С. 146.

[9]Проведено аналіз дубових балок, з яких було зведено усипальницю навколо корабля. Згідно з дослідженнями, час захоронення датується 834 р, сам корабель був зроблений дещо раніше – приблизно у 800 р.

[10]Holck P. The Oseberg Ship Burial, Norway: New Thoughts On the Skeletons From the Grave Mound // European Journal of Archaeology, Vol. 9, No. 2-3, 2006. – Р. 186.

[11]Вік скелетів – 50 і 30 років. Старша, ймовірно, була королевою Асою. Це відповідає Інглінг-сазі, в якій Сноррі Стурлусон в XIII ст. описав історію Осло-фйорду з районами Остфоллем і Вестфоллем. Однак підтвердити це складно. Проведений повторно аналіз ДНК молодшої із жінок показав, що вона, найімовірніше, була жителькою Причорноморського регіону. Матеріал для аналізу ДНК старшої жінки був занадто пошкоджений, щоби дати точні результати. Тому говорити про точне походження віднайдених решток ми поки що не можемо.

[12]Brögger A. W. The Oseberg ship. – NewYork: Reprinted from The American-Scandinavian Review, 1921. – Р. 8.

[13]Штевень – товстий брус, який слугує основою корми чи носа корабля.

[14]Нагель – елемент кріплення у вигляді великого дерев’яного цвяха.

[15]Кламп – деталь для закріплення такелажу судна.

[16]Фиркс И. Суда викингов. – С. 46.

[17]Бімс – поперечна балка, що підтримує палубу, платформу, дах надбудови. Частина набору корпусу корабля. Призначений для додання жорсткості перекриттям, розподілу навантаження палуби на борт, конструкції і переборки, забезпечення поперечної міцності корабля.

[18]Шартран Р., Дюрам К., Харрисон М., Хит И.Викинги – мореплаватели, пираты и воины. – С. 165–166.

[19]Там само. – С. 164.

[20]Кільсон – це поздовжній брус на дні корабля. Від кіля відрізняється тим, що він всередині корпусу, а не ззовні.

[21]Фиркс И. Суда викингов. – С. 44.

[22]Nicolaysen N. The Viking-Ship Discovered at Gokstad in Norway / Langskib et fra Gokstad ved Sandefjord. – Christiania: Published by ALB Cammermeyer, 1882. – Р. 52.

[23]Сойер П. Эпоха викингов. / Санкт-Петербург: Евразия, 2002. – С. 41.

[24]Шартран Р., Дюрам К., Харрисон М., Хит И. Викинги – мореплаватели, пираты и воины. – С. 168.

[25]Фиркс И. Суда викингов. – С. 53.

[26]Бархоут — посилений ряд дощок зовнішньої обшивки біля ватерлінії на вітрильних суднах.

[27]Сойер П. Эпоха викингов. – С. 42.

[28]Фиркс И. Суда викингов. – С. 55.

[29]Сойер П. Эпоха викингов. – С. 43.

[30]Морской энциклопедический справочник: Под редакцией академика Н. Н. Исанина / Ленинград: Судостроение, 1987. – С. 474.

[31]Шартран Р., Дюрам К., Харрисон М., Хит И. Викинги – мореплаватели, пираты и воины. – С. 172.

[32]Nicolaysen N. The Viking-Ship Discovered at Gokstad in Norway / Langskibet fra Gokstad ved Sandefjord. –  Р. 63.

[33]Andrén A. Old Norse Religion in Long-term Perspectives: Origins, Changes, and Interactions. – P. 136.

[34]У літературі багато де можна знайти думку про те, що розграбування могили було публічним і навмисним оскверненням поховання дрібного царя.

[35]Sørensen A. Ladby. A Danish Ship-grave from the Viking Age / Viking Ship Museum, 2001. – P 87.

[36]Gräslund A.-S. Dogs in graves – a question of symbolism? // In Pecus. Мan and Animal in Antiqui, ed. B. S. Frizell, 2002. – P. 168.

[37]Шартран Р., Дюрам К., Харрисон М., Хит И. Викинги – мореплаватели, пираты и воины. – С. 179.

[38]Після того, як у 1963 р. була зроблена і випробувана реконструкція судна під назвою «Імме Ґрам», стало зрозуміло, що цей корабель можна обмежено використовувати також у відкритому морі.

[39]Так прийнята в 1957–1958 рр. нумерація суден залишалася колишньою, але без четвертого номера.

[40]Фиркс И. Суда викингов. – С. 67–68.

[41]Степс – сталеве чи дерев’яне гніздо, в яке вставляють щоглу.

[42]Роэсдаль Э. Мир викингов. / СПб.: Всемирное слово, 2001. – С. 172.

[43]Планшир — горизонтальний дерев’яний брус або сталевий профіль у верхній частині фальшборта судна або борта човна.

[44]Морской энциклопедический справочник: Под редакцией академика Н. Н. Исанина. – С. 185.

[45]Шартран Р., Дюрам К., Харрисон М., Хит И. Викинги – мореплаватели, пираты и воины. – С. 181–184.

[46]«Скуллелев–2» залишався найдовшим кораблем «епохи вікінгів» аж до 1997 р., коли було знайдено човен «Роскільде–6», про який йтиме мова далі.

[47]Bill J. Roskilde 6 // [Режим доступу]: http://www.vikingeskibsmuseet.dk/en/professions/education/viking-knowledge/the-longships/findings-of-longships-from-the-viking-age/roskilde-6/

[48]На деяких наскальних малюнках видно, що до нижньої шкаторини чотирикутного вітрила прикріплені численні троси, встановлені сіткоподібно. Їх кінці вікінги, які стояли на судні, повинні були тримати в руках. Зрозуміло, що так тримати велике пряме вітрило площею близько 70 кв. м під час довгого плавання неможливо. Судячи ж із зображених на цих малюнках щитів, що висять на борту судна, можна припустити, що воно або входить в гавань, або приготоване до бою: під час плавання щити складали на судні. Тому, можливо, подібний такелаж застосовували при «парадному вході» в гавань або ж це просто вигадка різьбяра.

[49]Будур Н. Повседневная жизнь викингов. / М.: Молодая гвардия, 2007. – С. 351.

[50]Cooke B.,Christiansen С., Hammarlund L. Viking woollen square-sails and fabric cover factor // The International Journal of Nautical Archaeology, 2002. – Р. 204.

[51]Там само. – С. 203.

[52]Шпангоут — дерев’яний або металевий поперечний елемент силового набору корпусу корабля, що забезпечує жорсткість обшивки і зберігає її форму.

[53]Шартран Р., Дюрам К., Харрисон М., Хит И. Викинги – мореплаватели, пираты и воины. / М.: Эксмо, 2008. – С. 159.

[54]Біжучий такелаж — троси і ланцюги, призначені для підйому вантажів і різних сигналів, підйому, опускання і зміни напрямку окремих частин рангоуту щодо діаметральної площини судна, прибирання та постановки вітрил. Отже, біжучим такелажем називаються всі рухливі снасті, за допомогою яких проводяться роботи, пов’язані з тягою, вибиранням і травленням.

[55]Фал — снасть, призначена для підйому і спуску вітрил, окремих деталей рангоуту, прапорів, вимпелів і т.п.

[56]Рея – горизонтальне рангоутове дерево, підвішене за середину за допомогою бейфута до щогли. Призначена для постановки прямих вітрил або кріплення сигнальних фалів.

[57]Шків — фрикційне колесо з обіддям або з канавкою по ободу, яке передає рух і зусилля приводному пасу чи линві або навпаки.

[58]Фиркс И. Суда викингов. – С. 55.

[59]Шпор – нижній кінець щогли.

[60]Кіль — поздовжня конструктивна балка нижньої частини судна, що є його головним кріпленням, основним поздовжнім зв’язком набору, що забезпечує міцність і жорсткість днища, а також загальну міцність корпусу судна.

[61]Бімс – поперечна балка, що підтримує палубу, платформу, дах надбудови. Частина набору корпусу корабля.

[62]Штаг – снасть стоячого такелажу, що підтримують в діаметральній площині щогли, стеньги тощо.

[63]Ванти — снасті стоячого суднового такелажу.

[64]Фиркс И. Суда викингов. – С. 58-59.

[65]Нок – край рангоуту, розташованого горизонтально або під деяким кутом до площини горизонту.

[66]Ракс-бугель – кільце з гаком, яке служить для підйому і спуску вітрил.

[67]Ахтерштаг — снасті стоячого такелажу, що підтримують в діаметральній площині з корми щогли.

[68]Брас — снасть бігучого такелажу, що закріплюється за нок рея і служить для розвороту вітрила в горизонтальному напрямку.

[69]Шкаторина – кромка вітрила, обшита ліктросом.

[70]Шкот – снасть, закріплена за нижній кут прямого або нижній задній кут косого вітрила (шкотовий кут) і проведена в напрямку до корми судна. Шкоти утримують в бажаному положенні нижню шкаторину вітрила.

[71]Там само. – С. 59.

[72]Булінь — один з основних і найбільш древніх вузлів загального застосування.

[73]Гітови – снасті летючого такелажу, слугують для прибирання прямих вітрил. Гітови прямих вітрил підтягують до реї шкотові кути вітрила.

 

---

 Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, у Facebook –

Львівський медієвістичний клуб