Особливості релігійного світогляду самураїв
Особенности религиозного мировоззрения самураев
Features of the religious outlook of the samurai
Автор – Гродзіцький Євген, бакалавр історії Львівського національного університету ім. Івана Франка
Мабуть, найбільш впливовою релігією, яка змінивши і ставши згодом основою японської свідомості, був буддизм. Згідно з китайською “Історією династії Лян”, у 467 році, п’ять ченців з Гандхари відправилися до, ймовірно Японії, де вони розповсюдили вчення буддизму.
Як, зазначає російський історик, та дослідник буддиської філософії, О. М. Ігнатовіч, буддизм, особливо в тому вигляді, в якому він прийшов до Японії, мав більш емоційний, ніж конфуціянство, характер і виявився незрівнянно ближче вже до світосприйняття японців і місцевих вірувань. У цьому сенсі буддизм знайшов досить сприятливі умови для поширення за рахунок переважання літургійної складової. Поширенню буддизму на островах сприяла й та обставина, що одночасно з буддизмом в Японії не було “ввезено” іншої, конкурентоспроможної ідеології (на урядовому рівні)[1].
В “Посланні майстра Гокуракудзі” автора Ходзьо Сігьотокі, ми можемо чітко побачити, як він дає настанови самураям, зокрема настанови про сповідування буддизму:
“Необхідно наповнити серце вірою і вранці і ввечері поклонятися божествам і буддам. Божества наділяють людину силою відповідно до того, як людина провела своє життя, доля ж людини залежить від їх благословення. Тому, підходячи до образів божеств і будд, слід просити їх дарувати серцю щирість і прямоту, щоб праведніше жити в цьому світі. Тоді тобі будуть допомагати тут, а в майбутньому житті ти відродитися в Західному Раю. Що може бути краще? Необхідно глибоко розуміти цей принцип“.
Ще один військовий діяч, але вже періоду Намбоку-тьо (1336-1392 рр.), Шіба Йошімаса, теж в своїй настанові “Чікубашьо” наголошує на тому, що потрібно шанувати Будду: “Про те, що належить шанувати божеств і Будду, знає кожен…”[2]. Як бачимо, в самурайському середовищі буддизм шанувався не тільки на рівні простих самураїв, але й серед буші вищих рангів.
Одночасно, з розквітом японського феодалізму і військового стану самураїв в Японії почало поширюватися вчення однієї з найбільш впливових і популярних згодом вчень буддизму – “дзен“. У перекладі з японської “дзен” означає “занурення в мовчазне споглядання”. Засновником секти “дзен” (кит.- “чань”, санскр. – “Дхіана”) вважається буддійський священик Бодхідхарма (яп. Бодай Дарума), який проповідував своє вчення спочатку в Індії, а потім в Китаї. З Китаю на Японські острови дзен-буддизм принесли два буддійських патріарха Ейсай (1141 -1215) і Доген (1200-1253). Слідом за визнанням представниками правлячих кіл феодальної Японії, вчення дзен стало швидко поширюватися серед стану самураїв.
Прийняття дзен станом воїнів було закономірним. Суть вчення цієї секти висвітлена в словах буддійського ченця Хонена:
“Спосіб спасіння полягає не в медитації, чи в промовлянні молитви, а в промовлянні імені Будди Аміди, без сумніву в його милосерді, внаслідок чого можна відродитися в Землі Повної Блаженства“.
Тільки віра і промовляння мантри Нембуцу могли принести людині спасіння[3]. Той же, хто не вірить в дієвість нембуцу, подібний дурню, що не знає жодного письмового знака. Серед самураїв, це вчення було досить популярним, особливо серед самураїв нижчих рангів, оскільки робило смерть з релігійної точки зору – блаженством[4].
Однак з перетворенням самурайства в політичну силу в період Камакура (1185-1333 рр.), і початком його розвитку як стану феодального суспільства, прості заклики до Будди Аміда, виявилися недостатніми. Самурай повинен був наполегливо виховувати волю, акцентувати увагу на самоорганізації і проявляти холоднокровність, які були необхідні для воїнів-професіоналів в міжусобних війнах, експедиціях проти айнів, боротьбі з аристократією Кіото і у приборканні селянських повстань[5].
В цей час і вийшли на сцену проповідники дзен, які доводили, що постійна робота над собою, вміння виділити суть будь-якої проблеми і зосередитися на ній, незважаючи ні на що, мають велике практичне значення не тільки в ченця[6]. З цього часу дзен-буддизм стрімко розвивався і став духовною основою стану буші. Однією з основних причин, через яку самураї сповідували дзен, була його простота. Згідно з доктрин Дзенсю, “істина Будди” не піддається передачі в письмовій або усній формі. Будь-які дидактичні посібники або коментарі не можуть сприяти розкриттю істини і тому помилкові, а засоби аналізу, порівняння або поезії при коментуванні вчення являлися порочними [7].
Перші дзенські школи Ріндзай і Сото з’явилися в Японії в XII-XIII ст. і стали швидко поширюватися в основному за ініціативи самураїв з Камакури. Багато впливових самураїв із знаменитого роду Ходзьо виділяли чималі кошти на будівництво дзен-буддиських храмів і навіть фінансували створення спеціальних навчальних закладів для ченців, де вели заняття місіонери з Китаю. Слідом за своїми даймьо (сюзеренами), які зробили настільки активну підтримку дзен-буддизму, рядові самураї теж взялися за вивчення основ дзенської теорії[8]. Надалі, дзен-буддизм, все більше поширювався по Японії, і в період Намбоку-тьо теж не залишився поза увагою шьоґунів і феодалів. Про те, наскільки процвітав дзен в ті роки, можна судити за такими чудовими спорудами цього періоду, як Золотий і Срібний храми[9].
Крім заклику до самодисципліни в дзен існувала і ще одна якість – беззаперечна покора господарю. Безліч історій і розповідей феодальної Японії оповідає про цю особливість середньовічних японських лицарів[10]. Спокій і душевна ясність у розставанні з життям також були обумовлені вихованням за системою дзен. Буття в існуючому світі визнавалося дзен-буддизмом лише видимістю, а не дійсністю. Зовнішній світ, за буддійським уявленням, ілюзорний і ефемерний. Тому дзен-буддизм вчив людину не чіплятися за життя і не боятися смерті. Саме це презирство до смерті і притягувало до дзен самураїв[11]. Концепція мінливосі і ефемерності, в той же час пов’язувала це все з прекрасним. Життя – це швидкоплинне дійство за ученням дзен. Саме тому самураї не боялись смерті, і навіть як помирали, то помирали красиво пишучи передсмертні вірші. Дзен вчив, що заради імператора, даймьо, потрібно жертвувати всім. Смерть в ім’я виконання обов’язку вважалася “справжнім життям”. Самураї, скористалися догмами буддизму і конфуціянства та пристосували їх до своїх професійних інтересів. Дзен виховував в самураї хоробрість, презирство смерті та віру в те, що життя може настати після смерті[12].Таке сповідування і дотримування норм було вигідно для даймьо. Самураї ставали безстрашною зброєю в їх руках, зброєю, яка буде готова на все, щоб не підвести свого господаря. Слід зазначити, що багато норм дзен, стали основою самурайського трактату “Бушідо”.
Однак буддизм дещо заперечував норми самураїв. Так, він забороняв будь-які вбивства. Тому самураї мали спокутувати свої гріхи у храмах та виконувати різні хороші вчинки. Надзвичайно вагомим було значення дзен у військово-спортивній підготовці самураїв. Вирішальна роль при фехтуванні, стрільбі з лука, боротьбі без зброї, плаванні відводилася японцями не фізичному, а духовного стану людини[13]. Дзен вчив досягати психічної врівноваженості та самоорганізації. Основним методом цього пізнання була медитація. Медитацію виконували сидячи, і бажано в садку. Правильно дихаючи відповідно певним установкам, можна було досягнути просвітлення (саторі). Постійна практика медитації могла привести до того, що людина поміняє відчуття дійсності, і досягнувши просвітління зможе легше досягати свої цілі, витримувати біль, бути постійно напоготові до смерті[14].
Якщо охарактеризувати процес поширення дзен-буддизму серед військового прошарку самураїв, то тут можна побачити, що дзен був популярний не тільки серед військової еліти, але і серед буші нижчих рангів. Схоже, що з самого початку поширення дзен, медитація і дисципліна привернули до себе увагу і низького рангу. Один з буші нижчого класу так наставляв власного сина:
“Обов’язок воїна схожий на обов’язок ченця: він полягає в тому, щоб підкорятися наказам … Воїн не може вважати, що життя належить лише йому. Життя воїна – це подарунок своєму даймьо “.
Дійсно, самураї настільки близько сприйняли дзен як “свій” буддизм, що вже в епоху Камакура прислів’ям стали наступні слова: “Тендай – для імператорського двору, Сінгон – для знаті, дзен – для військового стану, Чиста Земля – для народу”[15].
Усі різновиди мистецтва, або “шляхи” (яп. –до), були породжені і процвітали в дзенських монастирях. Ці “шляхи” були поширені серед самурайського середовища, і втілювалися в мистецтво рукопашного бою, мистецтво фехтування чи мистецтво стрільби з лука[16].
Однак у зв’язку з розвитком дзен буші дещо змінили свої погляди на життя і смерть, культуру та її сприйняття. Поряд з тезою про готовність у будь-яку хвилину холоднокровно піти з життя, самураї взяли також положення, за яким людина одночасно зобов’язана жити, насолоджуючись життям до останньої хвилини. Так, деякі самураї в рідкісні періоди мирного часу, крім військових вправ, тратили вільний час на чайну церемонії, малювали тушшю, милувалися аранжуванням квітів (ікебана) і навіть брали участь у виставах театру но і кабукі. Але всі ці елементи культури середньовічної Японії в більшій чи меншій мірі піддавалися у своєму розвитку впливу навчання дзен або були породжені ним.
Атмосфера чайної церемонії почасти нагадувала медитацію. Вона повинна була сприяти зосередженню думки, спокою духу, чистоті помислів, гармонії з природою. Для того щоб суєта зовнішнього світу не заважала спокійній обстановці, чайні будиночки (тяшіцу) та прийомні для очікування церемонії (йоріцукі) влаштовувалися далеко від галасливих місць, найчастіше в глибині саду[17].
В джерелах можна прочитати і про випадки, коли буші приймали постриг, тим самим перестаючи бути воїнами. Так, один з таких випадків записаний японською придворною дамою та письменницею, Нідзьо, у своїй автобіографічній повісті “Непрохана повість“:
“У перший день Семиднев’я (йдеться про 1271 р.) – це було дев’ятого числа – моя мачуха і з нею дві служниці та двоє самураїв прийняли постриг. Покликали преподобного настоятеля храму Ясака, і він, проголошуючи молитву “У трьох світах колообіг …”, поголив їм голови. Я відчувала і смуток, і заздрість, спостерігаючи цей обряд. Мені теж хотілося б вступити на праведний шлях, але для мене це було неможливо, адже я була в скруті, потрібно було продовжувати жити в світі…”[18].
Тут ми бачимо, що все-таки існували інциденти, коли буші могли податися повністю в релігію, що свідчить про їхній світогляд і цілі в житті.
Незважаючи на те, що переважна більшість самураїв були прихильниками ідей Дзенсю, були й такі представники стану воїнів, які слідували вченню інших шкіл буддизму. Перш за все це потрібно сказати про школу “Нітірен”, що виникла в середині XIII ст. і проповідувала положення про неодмінне перетворенні всіх істот і речей в Будду, через певний термін, так як Будда є у всьому, чи то в людині, чи в тварині або в будь-якому неживому предметі. Просвітлення, можна було добитися вже у цьому житті, а не в наступному. Багато самураїв, будучи прихильниками догм школи “Нітірен”, були її членами , проте більшість прихильників “Нітірен” складали все ж декласовані самураї – роніни, селянство та інші верстви суспільства[19]. Нітірен, на відміну від дзен, був більше пристосований до японського суспільства, і мав елементи конфуціянської моралі і шінтоїзму. Тому, не дивно, що ця релігійна течія була популярною не тільки серед самураїв, але й серед простого населення[20].
Самураї шанували і окремі божества буддійського пантеону. Особливо популярними серед стану бусі були Каннон (Авалокітешвара) – богиня милосердя і співчуття і Марісітен – богиня-покровитель воїнів. За традицією, перед початком військової кампанії самураї клали в свої шоломи маленькі забраження Каннон; у Марісітен воїни часто просили заступництва перед поєдинком або війною[21].Так, самураї навіть вірили, що деякі предмети володіли магічною властивістю, яка надавалась буддійськими божествами. Це показує випадок, який трапився з Кушунокі Масашіґе: “Коли Масашіґе проходив близько кінного двору Нагасакі, вороги помітили його і звернулись до нього: “Ти хто такий? Як ти смієш без дозволу проходити близько урядового місця? “Масашіґе відповів: “Я помилився дорогою … “І, почав втікати. Вартові тоді закричали: “Це підозріла людина! Напевно, це – конокрад. Стріляй в нього! “І, підбігши до нього, вартові, вистрілили в нього. Стріла вдарилася в руку Масашіґе, і здавалося, що вона повинна була з силою встромитися в тіло … Але вона не встромилася, а, обернувшись тупим кінцем, відлетіла геть. Потім, коли він глянув на те місце, куди вдарила стріла, виявилося, що вона відлетіла від священної сутри Каннон, яку Масашіґе останнім часом особливо шанував, завжди маючи при собі, як амулет…“. Тому не дивно, що самураї, часто носили різні амулети, і вірили в їхні магічні властивості[22].
Важливе місце в релігійному світогляді самураїв займав давній культ шінто, який мирно співіснував з буддизмом. Археологічні розкопки не дають відомостей про можливі вірування перших японських племен. Лише з початку III ст. почали з’являтися ранні релігійні форми, пов’язані з обробітком рису – шінто. Без ритуалу, без святилища, початкове шінто було прямим продовженням міфів і життя людей у взаємодії з природою. Століттями релігія шінто будувала самоусвідомлення і уклад японського народу. Практично, протягом усієї історії, японці вірили, що будь-які вулканічні виверження, чи тайфуни мали внутрішню природню енергію. Згідно з вченням шінтоїзму, людина – це частина космосу, ніхто не має нехтувати будь-якою дещицею в цьому світі, так як це може порушити колообіг енергії в ньому[23].
Основною рисою цієї релігії японців було шанування сил природи, місцевих божеств, предків. В якості однієї з трьох головних шінтоїстських святинь японцями розглядався священний меч. За легендою священний меч шінто був витягнутий міфічним персонажем – богом грому Сусаноо з хвоста восьмиголового змія, а згодом подарований сестрі – богині сонця Аматерасу. Згодом меч перетворився на символ самурайства і “душу” японського воїна. Крім меча, шінто освячувало також іншу зброю самураїв, зокрема спис (ярі)[24].
Шінто вимагало від самураїв обов’язкового шанування померлих предків і поклоніння душам вбитих в бою воїнів, воєначальників, обожнення героїв та імператорів. Вважалося, що померлі прабатьки ставали богами (камі) і, наділені надприродною силою, залишалися в світі живих, впливаючи на події, що відбувалися в реальності. Численні божества, що населяли цей світ, і рядові духи (удзігами) особливо, могли, за уявленнями японців, розпоряджатися людськими долями, впливати на успіх чи невдачу в житті, впливати на хід бою і т. д. Тому самураї вірили в божественну силу і ставили свою волю в повну залежність від “волі богів”[25].
Шінто вчило не тільки шануванню своїх предків, але й повазі до рідної країни, так як Японія це єдина країна, де родилася богиня сонця – Аматерасу, а тенно, тобто імператор, був “сином неба”. Таке вчення мало великий вплив на формування відносин “імператор-даймьо”, “даймьо-буші”[26].
Крім душ предків, героїв, самураї особливо шанували шінтоїстського бога війни Хатімана. Вперше Хатіман згадується як “помічник” японців у 720 р, коли він, за переказами, надав ефективну допомогу у відбитті навали з боку Кореї . З тих пір його стали вважати покровителем японських воїнів. Перед кожною військовою кампанією самураї просили допомоги в Хатімана[27]. Поряд з Хатіманом самураї визнавали богами війни міфічного тенно Дзімму, засновника імператорської династії, імператрицю Дзінгу і її радника Такеті-но Сакуне, а також принца Ямато-даке (такеру-Ямато), який підкорив айнський схід Японії[28].
Коли, флотилії хана Хубілая підпливали до берегів Японії (1274 і 1281рр.), двічі могутні тайфуни розбивали кораблі хана. Ці тайфуни отримали назву “камікадзе“ (“божественний вітер”) і були пояснені шінтоїським духовенством як заступництво місцевих божеств, і в першу чергу Аматерасу і Хатімана[29].
Іншого разу, коли помер військовоначальник, Тайра Кійоморі, усі невдачі і крах клану Тайра пов’язували саме з його смертю, так як самураї вірили, що Кійоморі і був тим самим Хатіманом[30].
Стрільба з лука у самураїв мала ритуальне значення – оскільки (“юмі-я) було синонімом війни і бога війни Хатімана. Згодом, асоціація і значення лука на війні було настільки значне, що Хатімана, почали називати юмі-я но Хатіман[31]. В період шьоґунату Камакура самураї починали битву з молитви: “Нехай побачить Хатіман наші луки і стріли” (“Юмія Хатіман!”)[32].
В “Тайхейкі” розповідається, як Ашікаґа Такаудзі, зупинився біля одного з храмів, і помолився. Коли, він запитав, якого бога шанують в цьому храмі, священнослужитель йому відповів, що це Хатіман, на що Ашікаґа відповів: “О, це те саме божество, яке шанує наш рід! Це хороша нагода для молитви“. Після цього Ашікаґа, і його самураї написали молитву на папері, і поклали на вівтар стріли разом з молитвою. Згодом, на світанку, над небом пролетіли голуби. Буші вірили, що це був знак, що Хатіман взяв їх під опіку[33].
Шінто, незважаючи на те, що був національною релігією японців, не сповідувався в традиційному вигляді для японського суспільства. Буддизм, який проник на японські острови у V ст., значно вплинув на світогляд японців. Згодом, поступово відбувався синкретизм двох релігій – Шінто і буддизму. Цікаво, що в Японії ініціатива запозичення буддизму виходила від правлячої еліти, причому її політика відрізнялася деякою непослідовністю: імператори неоднаково ставилися до ідеї офіційної підтримки іноземного культу, до влади приходили різні угруповання кланової знаті, яка підтримувала новий культ або ж яка заважала його поширенню. Успіх поширення буддизму, був пов’язаний з трансформацією суспільного устрою і переходу від розпаду общини до феодальних відносин. Найбільше у цьому процесі були зацікавлені верстви, які мали вже певне місце в японському суспільстві, так як згідно з ідеології буддизму, статус в суспільстві залежав більше від сімейної близькості до правлячих верхів, ніж від просування по суспільній драбині за рахунок особистих заслуг. Тому, буддизм все більше почав вкорінюватися в японське суспільство, і тим самим змішуватися з шінто, особливо в деяких елементах, наприклад, синкретизм в пантеоні божеств[34].
Нерідко японські воїни перед військовими походами або вирішальною битвою одночасно поклонялися духам шінто і божествам буддизму. В результаті подібного співіснування, багато богів шінто стали наділятися особливостями буддійських бодхісатв, в той час як пантеон буддизму поповнювався прийнятими в нього божествами шінтоїзму. Хатіман отримав буддиське ім’я Дайдзідзайтен, а Аматерасу була оголошена прихильниками буддійської секти “сінгон” втіленням верховного космічного будди Вайрочана[35].
Далеко не останню роль у процесі формування менталітету японського суспільна відіграло конфуціянство. Ідеї конфуціянства були занесені в Японію монахами секти Дзен в ХІІІ ст..Це було чжусіанське конфуціянство. Вчення Чжу Сі, являло собою консервативне, більш ідеологічне ніж релігійне; воно включало в себе крім релігійних, етичні елементи. Конфуціянство в цей час розглядалося як духовне достоїнство самураїв[36]. Конфуціянство вплинуло на формування сімейного права, яке базувалося на пануванні старшого в роді. Вся повнота влада в Японії належала імператору, і підкріплювалася догмами конфуціанства. Також, це стосувалося чиновників і військової еліти. Усе, що відбувалося, згідно з конфуціянством мало релігійний підтекст, а саме вплив “верховних сил”, так як усе земне було поставлене в залежність від божественного життя: усі державні процеси, закони, долі основної маси населення[37]. Конфуціянство поряд с дзен-буддизмом було основою філософії самураїв. Прийняття конфуціянської етики сприяло утворенню державної моделі взаємовідносин між васалом і феодалом і в підсумковому результаті шьоґунату Токугава, так як конфуціянство цінило зразкове суспільство, де кожен знав своє місце. Основа зразкового управління за конфуціянством базується не на військовій диктатурі, а на правильному прикладі.
Найбільш важливими етичними імперативами були ко (孝) (повага синів) і ту (信) (вірність). Обидва ці чинники мали фундаментальне значення для світогляду самураїв[38].
За конфуціанством, одним з головних обов’язків кожного чоловіка є обов’язкова пошана предків і відправлення культу на честь останніх; воно вчило дисципліні, покірності та поваги до старших. Саме тому японські даймьо схвально сприйняли цю ідеологію[39].
Конфуціянство стало основою виховання самурая. Вчення постановило, що людина стає людиною, коли володіє п’ятьма чеснотами: любов, справедливість, доброзичливість, мудрість і правдивість. Всі ці положення запозичив японський філософ Кайбара Екікен у інтерпретації вчення Конфуція чжусіанської школи Чжоу-цзи, і це представляє основу японського конфуціянства[40].
Поняття людинолюбства, за Конфуцієм, включає в себе всі позитивні елементи, які входять до п’яти чеснот. Тому він наголошував на людинолюбстві як головній чесноті. Якщо людина, дотримуючись природи п’яти чеснот, або людинолюбства, не знаходиться під пагубним тягарем своїх пристрастей і тільки цілком надає себе потягу природного початку, то і в його житті виникають п’ять людських відносин: між батьками і дітьми; господарем і слугою; чоловіком і жінкою; старшими і молодшими братами; між друзями. Ці п’ять відносин називались “горін“[41].
Відношення між слугою і господарем було основним для самурая. Утримання слуг для феодала було моральним обов’язком, і він не міг це вважати своєю милістю, так як жив за рахунок праці своїх слуг, він повинен був дивитись на це як милість зі сторони слуг. Для слуг це була не милість, а обов’язок. Слуги жили з думкою віддати своє життя за господаря. Моральна чистота, відчуття обов’язку, дух самопожертви було для самурая недосяжною вершиною. Смерть в ім’я виконання обов’язку вважалася “справжнім життям”[42].
Ідея вірності господарю вийшла на перший план в кодексі честі самурая — “бушідо“, в той же час, як більш абстрактні філософські положення конфуціянства зазнали переоцінку, однак не втратили своєї суті. “Вірність” і “обов’язок” вважались у конфуціянській етиці найбільш активними елементами, все інше вважалось другорядним і “покривались практичними ідеями” цих двох понять. Вірність виявлялася не тільки в постійній службі феодалу і готовності померти за нього, але й також в проходженні по “шляху смерті” за ним, виконання обряду “сеппуку” слід за ним[43]. Також, мононофу, вірили в існування різних духів, демонів, про що ми можемо прочитати в “Тайхейкі”[44].
Таким чином, світогляд самураїв складався під впливом декількох релігій: конфуціянства, шинтоїзму і буддизму. Згодом елементи цих трьох релігій переплелися і склали практично єдине ціле. Це насамперед, простежуються у вірності і виконання морального обов’язку перед своїм феодалом, що стало основою взаємовідносин у середньовічній Японії, презирство смерті. Також ці релігії надали сенс існування для буші та відповідно значно вплинули на їхню ментальність, зокрема.
Далі буде!
ПРИМІТКИ
[1] Игнатович А. Н. Буддизм в Японии. Очерк ранней истории/ А. Н. Игнатович. – М. : Наука, 1988. – С. 23.
[2]Скотт Уильям Идеалы самураев. Сочинения японских воинов[Електроний ресурс]/Уильям Скотт. Режим доступу:.http://ki-moscow.narod.ru/litra/sochinen/sochinen.htm.
[3]Сэнсом Дж. Б. Япония: Краткая история культуры. Серия «Пилигрим» / Пер. с англ. Е. В. Криллов. Науч. Ред. А. Б. Никитин. – СПб. : Издательство «Евразия», 1999. – С. 337.
[4] Григорьева Т. П. Буддизм в Японии. / Т. П. Григорьева. – М. : Наука. Издательская фирма «Воссточная литература», 1993. – С. 203.
[5]Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии / Александр Спеваковский. – М. : Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1981. – С. 60-61.
[6] Там само. – С. 61.
[7]Радуль-Затуловский Я.Б. Конфуцианство и его распространение в Японии. / Я.Б. Радуль-Затуловский.М.-Л. : Изд-во АН СССР, 1947. — С. 178.
[8] Маслов А. Тайные кодыбоевых искусств Японии/ А. Маслов. – Ростов-на-Дону. : Феникс, 2006. – С.151.
[9] Нукария К. Религия самураев. Религия самураев. Исследование дзэн-буддистской философии и практики в Китае и Японии/ К. Нукария. – СПб. : Наука, 2003. – С. 60-61
[10]Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии – С. 62.
[11] Там само.
[12] Федоренко Н. Японские записи /Н. Федоренко. – М. : «Советский писатель», 1974. – С. 360-361.
[13]Жуков, Е. М. Японский милитаризм (Военно-историческое исследование) / Е. М. Жуков. – М. : Наука, 1972 . – С. 31.
[14]Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии – С. 65.
[15] Кинг Л. Уинстон Дзэн и путь меча. Опыт постижения психологии самурая / Уинстон Л. Кинг. – СПб. : Евразия, 1999. – С 16.
[16]Дюмулен Генрих История дзэн-буддизма/ Генрих ДюмуленПер. с англ. Ю.В. Бондарева.
— М.: ЗАО Центрполиграф, 2003. – С. 200.
[17]Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии – С. 66-67.
[18]Нидзё «Непрошеная повесть». – [Електроний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts /Dokumenty/Japan/XIV/1320-1340/Nidze/frametext1.htm
[19] Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии – С. 68-69.
[20]The Cambridge History of Japan Volume 3: Medievil Japan / Edited by John W. Hall, Marius B. Jansen, Madoka Kanai, and Denis Twitchett. – United States of America. : Cambridge University Press, 2006. – P. 580.
[21]Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии – С. 69.
[22] Конрад Н. И. Избранные труди. Литература и театр. / Н. И. Конрад.– М. : Наука, 1978. – С. 216.
[23] Нелли Дёлэ Япония вечная / ДёлэНелли. – М. : АСТ: Астрель, 2006. – С 19.
[24]Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии – С. 69.
[25]Сокио Онно Синтоизм: Древняя религия Японии / Оно Сокио, Вудард Уильям Перев.с англ. – М.: ООО Издательство «София», 2007. –С. 23-24.
[26]Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии – С. 70.
[27] Маслов А. Тайные коды боевых искусств Японии/ А. Маслов. – Ростов-на-Дону. : Феникс, 2006. – С. 30.
[28]Светлов Г. Е. Путь богов: (синто в истории Японии) / Г. Е. Светлов. – М. : Мысль, 1985. – С. 34.
[29]Там само – С. 70.
[30] Маслов А. А. Путь воина. Секреты боевых искусств Японии / Алексей Маслов. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2004. – С.19.
[31] Ратти О. Тайны древних цивилизаций. Самураи. / Оскар Ратти, Адель Уестбрук. – М. : Изд-во Эксмо,
- – С. 318.
[32] Григорьева Т. П. Красотой Японии рожденный. / Т. П. Григорьева. – М. : Искусство, 1993. – С. 371.
[33] Конрад Н. И. Избранные труди. Литература и театр. – С. 215.
[34] Багаева О. В. Синто-буддийский синкретизм/ О. В. Багаева // Известия Восточного интситута. – 2004. – Вип. 8. – С 35-36.
[35]Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии. – С. 71.
[36]Там само. – С. 71-72.
[37]Попов К. М. Япония. Очерки развития национальной культуры и географической мысли / К. М. Попов. – М. ; Мысль, 1964. – С. 51.
[38]Тернбулл С. Самураи. Вооружение, обучение, тактика / Стивен Тернбулл. – Москва : Эксмо, 2009. – С. 57.
[39]Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии – С. 72.
[40] Там само. – С. 72-73.
[41]Там само.
[42] Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии – С. 73.
[43] Там само.
[44] Конрад Н. И. Избранные труди. Литература и театр. – С. 216-217.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com
Редактор – Ірина Гіщинська
А також, у Facebook –
Львівський історичний клуб 
Скопійовано на aera vulgaris.
ПодобаєтьсяПодобається